Перемога в результаті дісталася Твердовському та його «Нью-Джерсі». А разом з нею Олег отримав право привезти Кубок Стенлі на батьківщину і виставити на загальний огляд. Подібні акції стали популярними серед хокеїстів НХЛ, які приїхали до Північної Америки з Європи. Створена спеціально з такого приводу фірма забезпечує збереження призу і відповідає за його безпеку на всьому протязі часто звивистого маршруту.
Цього року графік поїздок трофея та його супроводу мав пролягти й через Україну. Але навіть швидке оформлення в'їзних документів для співробітників охоронної контори та владнання інших нюансів не допомогли. Донецьк так і не побачив Кубка Стенлі. Він залишився в Москві, куди його привіз російський форвард «Нью-Джерсі» Сергій Брилін, а потім мав вирушити до Швеції.
Шкода, що так вийшло. Все-таки володарів Кубка Стенлі серед вихованців українського хокею не так уже й багато (Твердовський - перший). Можна було б, мабуть, виявити й більше поваги до подібної виставкової акції. Такої, яка була виявлена щодо найкращого футболіста України останніх років Андрія Шевченка, який привіз до Києва Кубок чемпіонів. Але що вже тут поробиш! Доведеться очікувати нового тріумфу з українським відтінком. А поки що поговоримо про головного героя - хокеїста Олега Твердовського.
Народився майбутній володар Кубка Стенлі 18 травня 1976 року в Донецьку, де й починав свій шлях у великий хокей. Дивно, що Олегові вдалося пробитися нагору. Хокейні команди майстрів на той час в Україні існували лише в Києві та Харкові. Але справжнім талантам відчинені всі двері. Хлопця помітили москвичі, і Твердовський потрапив до солідної компанії «Крил Рад» - одного з найкращих клубів у радянському хокеї.
Покійний Ігор Дмитрієв - учень легендарного Віктора Тихонова - за словами хокеїста, став справжнім батьком-наставником для юного дарування. «У „Крилець“ була швидкісна, технічна команда, яка грала в типовий радянський комбінаційний хокей, - згадував потім Твердовський. - Я заслужив довіру такого класного спеціаліста, як Дмитрієв, а це неоціненно для будь-якого молодого гравця. Я ж починав грати в команді майстрів у 16 років. І Ігор Юхимович дав мені шанс, дав упевненість. Тому в 17 років я вже регулярно виходив на лід в основному складі. Грав, між іншим, у першій ланці. Думаю, тренер тоді готував заміну ветеранам. Але пробув у „Крилах“ я недовго. У мене несподівано з'явилася можливість спробувати свої сили в НХЛ. Їхав туди з Японії, де наша команда перебувала на зборах. Летів без контракту, бо в мене була конкретна домовленість з Дмитрієвим, що якщо я раптом прямо не потраплю в НХЛ, то ні про який фарм-клуб не буде й мови - повертаюся і продовжую виступи в „Крилах Рад“. Зрозуміло, стосунки з Ігорем Юхимовичем збереглися теплі. Я кожного літа приїжджав додому і тренувався в нього в Сетуні».
Твердовський, якого в „Крилах“ партнери прозвали Твардовським на честь відомого поета, зайво перестраховувався, вирушаючи за океан. Адже він був обраний на драфті новачків 1994 року під другим номером, що на тривалий час стало рекордом для хокеїстів з колишнього СРСР. А для вихованців українського хокею досі є найвищим досягненням. Тим не менше хокеїсту, який прийняв запрошення Росії виступати під її прапором і „засвітився“ як гравець російської юніорської збірної на чемпіонаті світу 1994 року, довелося почекати з дебютом в НХЛ. „Анагайм“, який обрав Твердовського, відправив його на складання іспиту на профпридатність до НХЛ у фарм-клуб. Але після кількох вдало проведених Олегом матчів повернув його до основного складу. 21 січня 1995 року Твердовський уперше в кар'єрі вийшов на лід у матчі регулярного чемпіонату НХЛ.
Донеччанин швидко добився визнання. Показавши себе вмілим захисником, який до всього іншого вміє грати в атаці, має відмінний кистьовий кидок, незаурядну фантазію і ніколи не уникає силової боротьби, Олег увійшов до числа найбільш перспективних хокеїстів. До кінця десятиліття він уже міцно входив до числа найкращих захисників НХЛ, примудрившись двічі поспіль набрати за сезон понад 50 очок за системою „гол плюс пас“. Крім нього таким досягненням у ті сезони відзначилися лише п'ятеро. Але хто! Роб Блейк, Ніклас Лідстрем, Рей Бурк і Сергій Гончар склали компанію Твердовському, який був наймолодшим у цьому списку.
«Твердовський - найцінніший гравець для збірної Росії, - стверджував головний тренер „Анагайма“ Брайан Мюррей напередодні Олімпійських ігор 2002 року. - Він дуже мобільний і швидкий, і в цьому його основна сила. Олег чудово катається, і головне для нього - правильно зробити перші два рухи. Він чудово володіє шайбою навіть у ті моменти, коли відчуває величезний фізичний тиск із боку супротивників. У цьому випадку він майстерно уникне силового прийому, повернеться в інший бік і в одну мить відірветься від суперника. Твердовський солідний у своїй зоні так само, як і в чужій, де часто використовує хитрі та оманливі прийоми. Нібито всім своїм виглядом він показує, що збирається прорватися через двох протистоячих йому колег за амплуа, однак несподівано завдає напрочуд точного кидка. Олег полюбляє підкрастися на ударну, ближчу до воріт позицію, ніж довго перебувати біля синьої лінії. І там робить винятковий кистьовий кидок. Також його не назвеш захисником-важковаговиком, але Твердовський ніколи не ухиляється від силової боротьби. Він дуже стійкий хлопець і готовий боротися за шайбу на кожній ділянці майданчика».
«Залізною людиною» Твердовського прозвали, коли він виступав за «Анагайм», куди повернувся після кількох сезонів у «Вінніпезі» та «Фініксі». І було за що. Олег провів у регулярних чемпіонатах понад 300 матчів поспіль, що є ознакою неймовірної стабільності. Похвалитися подібним досягненням може далеко не кожен хокеїст. Недарма в юніорському віці тренери говорили Твердовському: «Ти не зможеш грати тільки тоді, коли помреш!» Олег досі дотримується цієї жартівливої настанови, виходячи на лід і здоровим, і травмованим.
Але існували в його кар'єрі й паузи. Пов'язані вони були з бажанням нашого земляка підвищити свою заробітну плату. Він вважав, що досяг того рівня, коли клуб має переглянути умови контракту в бік його збільшення - так, як це відбувалося з усіма великими хокеїстами.
Керівництво клубу мало свою точку зору. І натомість зажадало перепідписання контракту на триваліший термін. Хокеїст та його агент відмовилися. Довелося деякий час провести в шкурі страйкаря. Але спільний знаменник у підсумку було знайдено. У вересні 2000 року Олег підписав трирічний контракт з «Анагаймом». За три роки його рахунок мав поповнитися на $9,15 млн. У перший рік він отримав 2,5 млн., у другий - 3,05, у третій мав отримати 3,6 (порівняйте із сумою в 1,7 млн., яку отримував Олег до цього).
Однак третього року не вийшло. У липні 2002-го Твердовський став одним із учасників масштабного обміну між «Анагаймом» і «Нью-Джерсі» та в підсумку опинився в Іст-Рутерфорді. Про що, мабуть, зараз зовсім не жалкує. Хоча якби у фінальній серії «Анагайм» узяв гору над новою командою Олега, настрій у нього був би іншим.
Втім, і зараз володарю Кубка Стенлі є про що думати. «Нью-Джерсі» не побажав продовжувати контракт із дорогим захисником, і Твердовський став необмежено вільним агентом, отримавши право самостійно обирати собі команду. Незважаючи на кризу на трансферному ринку НХЛ, нестачі в пропозиціях у нього немає. Найреальнішим варіантом продовження кар'єри вважається «Торонто».
Незважаючи на те, що про своє особисте життя хокеїст не любить розповідати, він не став приховувати, що є власником магазину з продажу хокейної екіпіровки, розташованого в Москві неподалік від метро «Динамо». Зате не дуже охоче Олег ділиться враженнями від спілкування з представниками російської мафії. Як і багато інших популярних (і добре заробляючих) хокеїстів, Твердовський потрапив у сферу інтересів злочинців. Вони викрали матір хокеїста і зажадали за неї викуп. (Викрадення, до речі, організував перший тренер Олега - Петров.) Але все завершилося благополучно, після чого Олег перевіз батьків до США, поселивши їх поруч із собою, що тепер дозволяє уродженцю України говорити таке: «Мій бізнес у Москві, дім - у Лос-Анджелесі, батьківщина - у Донецьку». Приємно, що про останнє Олег, який доклав чимало зусиль, щоб Кубок Стенлі потрапив до столиці Донбасу, не забуває. Це про багато що говорить.