На поїзді я їхала за кордон уперше. Як з'ясувалося згодом, уперше скористалися послугами міжнародного залізничного сполучення й більшість моїх попутників. Як і я, вони просто не уявляли, що чекає на них за дверима вагона. Як і я, вони були в полоні омани: здавалося, поїзд, який везе українських громадян за кордон, повинен (з міркувань міжнародного престижу, чи що) бути хоч трохи комфортнішим за поїзд, який катає цих самих громадян по Україні. І подорож має бути якщо не приємною, то терпимою...
Квитків на літак напередодні Нового року, звісно ж, не було. Були квитки на поїзд. У I клас за ціною того ж авіаквитка. І в другий, вартістю в сотню «зелених» у перерахунку з гривень. Його-то я й купила, і, похвалюючи себе за ощадливість і невибагливість, з'явилася в призначений час на вокзал.
Підкотив поїзд, у хвості якого бовтався вагончик веселого голубенького кольору. «Голубий – колір надії» – подумала я й видерлася на підніжку. Вузьким коридором пройшла в купе, де на диванчику червоного оксамиту вже сиділи двоє: огрядний чоловік середніх років і його вертка моложава дружина. Було темно й сонно, але мозок напружено працював. От халепа: якщо в купе дві полиці й три попутники, то хто з них зайвий?
Як з'ясувалося, ніхто. Місце третього попутника було позначене в повітрі, десь посередині між верхньою та нижньою полицею. Чоловік, помітивши моє занепокоєння, активізувався, з його зусиль з'явилася третя полиця, замаскована досі під спинку диванчика. Коли купе було «добудовано», ми втрьох вирішили сісти назад на те, що було диванчиком, тобто на нижню полицю. І... дружно вдарилися потилицями об другу. «Ой!» – крикнула жінка за всіх. – «Боляче!». Огрядний чоловік спробував випростатися, але зазнав фіаско й ще раз тріснувся потилицею об край полиці. Від удару в ньому запрацювала уява. «А як же ми тут розмістимося?» – намагався він уявити. «Мій чоловік, між іншим, важить 130 кілограмів і дуже хропе!» – просто, не хвалячись, повідомила вертка дружина. Її слова вирішили долю нижньої полиці. А ви б погодилися, щоб над вами хропли 130 кілограмів одразу? Так, тут би не завадив сипап Resmed, але вже пізно.
Отже, дружина вляглася вище чоловіка, я ж піднеслася на третю, верхню полицю. Саме піднеслася, оскільки жодних драбинок, наявних у звичайних чотиримісних купейних вагонах, тут не було й близько. Піднеслася й заснула.
Вранці прокинулася з важким почуттям: до Праги ще доба тряски. Просто перед очима, на відстані витягнутої руки – стеля купе. З гострою ностальгією згадала поїздки в стандартному м'якому вагоні. З ніжністю – «совкове» СВ. Хропіння повернуло відчуття реальності. Сусіди знизу спали. Я обережно спустилася вниз і сіла на єдиний наявний стілець.
Коли попутники розплющили очі, то зрозуміли, що програли: поки я сиджу, вони можуть тільки лежати. Чоловікові було байдуже – він і так живе лежачи. Дружина, як більш рухлива особа, пішла домовлятися з провідником. Провідник спочатку порадив бідоласі звернутися з грошима в якесь блаженне місце, де все набагато краще, зване «чеським вагоном». Бідолаха зникла, але швидко повернулася: чеський рай був замкнений, а чеський Петро на стукіт не відповідав. Тоді СКВ, чоловік і дружина втрьох умовили провідника-земляка вивести мене в інше купе.
В іншому купе на третій полиці якийсь безнадійно п'яний чоловік спав, не прокидаючись (може, просто злізти боявся?). У Празі йому допомогли зійти. На середній полиці мирно лежав товстенький червонощокий малюк. Їв він лежачи, тому що на нижній полиці розмістилася я. На відкидному стільчику – теж я. У біології це називається боротьбою за територію. Один із видів боротьби за виживання.
Я вижила. Але з Праги до Києва повернулася літаком «Чеських авіаліній». Швидко. Щоправда, не без втрат. Розбираючи вдома багаж, з'ясувала, що дивовижний парфум від Коко Шанель катапультувався десь між Прагою та Борисполем. Але це вже інша історія...
ПІСЛЯМОВА
Для активного мандрівника ризик зазнати випробувань, подібних до описаних вище, великий. Як пояснили автору в тарифному відділі Центру з обслуговування пасажирів, склади міжнародного сполучення, що прямують з Києва, формуються з вагонів другого класу двох типів – 2/3 (два дріб три, з тримісними купе) та 2/4 (два дріб чотири, з чотиримісними купе).
У поїздах №7 та №15 вагони другого класу влаштовані за «системою» 2/3. Купе вагонів першого класу цих поїздів також мають три полиці, розташовані по одній стінці, але тільки дві з них використовуються для розміщення пасажирів.
У поїзді N51 є як тримісні, так і чотиримісні вагони другого класу. В інших поїздах вагони другого класу розраховані на чотирьох пасажирів. У складі поїзда Київ – Прага є так звані «чеські» (прямуванням до Праги) та «словацькі» (прямуванням до Братислави) вагони. Вони належать відповідно чеській та словацькій системам шляхів сполучення, квитки на них продаються на загальних підставах і практично за тією ж ціною, що й квитки у вагони українського МШС. «Польські» вагони є у складі поїзда Київ – Варшава. Це вагон II класу сполученням Київ – Щецин та вагон I класу.