Втім, картковий кризис може виявитися серйознішим за іпотечний. 40% американських сімей визнали, що постійно витрачають більше, ніж заробляють. Майже чверть користувачів картками визнають, що вичерпали кредитні ліміти. Ще 11% (хоча, найімовірніше, набагато більше) не приховують, що їхньою заборгованістю за картками вже займаються колекторські агентства. Така кількість фізичних осіб-банкрутів у найбагатшій країні світу здатна остаточно зруйнувати глобальну фінансову систему.
Оглядаючись назад
Ніде в світі кредитні картки не отримали такого поширення, як у Сполучених Штатах. Типова картинка: у продмазі чи аптеці охайні старенькі або розхристані школярі, які оплачують 23-доларову покупку карткою. Статистика, яка, за Ільфом і Петровим, знає все, оцінює кількість перебуваючих в обігу в США 20 тис. різновидів кредитних карт у 1,2 млрд, в середньому по 813 штук на сім'ю.
Саме в Америці народився пластиковий картковий будиночок. Спочатку у вигляді ідеї - в американського письменника і, що особливо цікаво, соціаліста Едварда Белламі, який в утопічному романі про 2000 рік «Глядя назад», написаному аж у 1887 році, 11 разів вживає словосполучення «кредитна карта». А потім - на практиці. У 1914 році Western Union став наділяти картами клієнтів, які часто вдавалися до його послуг. У 1938-му відбулися перші досліди, коли компанії стали приймати картки одна одної. Вже в 1950 році з'явилася сучасна концепція оплати однією кредиткою за різноманітні товари та послуги завдяки Ральфу Шнайдеру та Френку Макнамарі, засновникам Diners Club. За цією платіжною системою пішла Carte Blanche, а через вісім років American Express започаткувала світову систему пластикових грошей. З появою Інтернету індустрія пережила справжню революцію, прийшовши практично в кожен дім, повною мірою продемонструвавши як свої плюси, так і мінуси.
Переваги пластикових карт очевидні. І головна з них – доступність кредиту. Тим не менш, скористатися цими перевагами повною мірою можна лише за життя по засобах, оплачуючи щомісячний «пластиковий» рахунок цілком. На жаль, таких дисциплінованих картотримачів у США не так вже й багато. Правда, близько чверті американців з різних причин не мають кредитних карток. Зате половина з решти 75% навіть не вважає за потрібне приховувати, що не по одежі простягають ніжки. Американський мінфін підрахував: якщо в 1980-х роках середня сім'я відкладала про запас 8,5% свого доходу, то на початок 2008 року цей показник у кращому випадку сягав 0,2%. Експерт з особистих боргів населення США Пол Банністер каже, що за опитуваннями, 9 з 10 громадян стверджують, що абсолютно не стурбовані боргами за своїми кредитками.
Майже комунізм
Одна з причин такої безтурботності – фінансовий інфантилізм американців. Розбещені щедрими програмами уряду, вони прагнуть підтримувати завищений соціальний статус: мовляв, у цій країні все можливо. «Споживачі накопичили настільки великі борги, особливо протягом кількох останніх років, тому що вони відчували себе багатими або, принаймні, всього за крок від справжнього багатства», – вважає економіст Кріс Торнберг з Beacon Economics.
До недавнього часу цим хибним почуттям потурали й законодавці. У 90-ті роки я зустрічав серед нових російських емігрантів у США персонажів, які миттєво оцінили можливості, що відкривалися тодішньою редакцією закону про банкрутство. Вони по максимуму обзаводилися банківськими картками, по максимуму ж вичерпували кредитні ліміти, а потім оголошували себе банкрутами відповідно до закону і почувалися в шоколаді. Згідно з процедурою захисту від банкрутства суд, насамперед, анулював борги саме за кредитками. Потім фактично списував і всі інші борги, оскільки головною статтею доходу позичальника була або соціальна пенсія, або допомога по безробіттю, а жив він у муніципальній квартирі, яка не підлягала відчуженню. Ось такий картковий комунізм. Найвиверткіші примудрялися проводити подібні операції кожні три роки, через які погана кредитна історія «обнулялася». Тепер цю законодавчу прогалину закрито, але утриманська психологія залишилася, особливо серед афроамериканців та інших національних меншин.
Нехтування, з яким багато американців ставляться до умов користування кредитними картками, просто вражає. Мільйони всупереч простим арифметичним правилам продовжують вірити, що, вносячи щомісяця мінімальну плату за своїм картковим боргом, вони колись зможуть його виплатити. Припустімо, пара молодят дозволила собі круїз на Гаваї за дві тисячі доларів і заплатила за нього за допомогою карткового кредиту зі ставкою 18% річних. Якщо вони вноситимуть на рахунок тільки мінімальні місячні внески, то зможуть розплатитися за подорож не раніше ніж через 30 років. Причому на дві тисячі за медовий місяць доведеться накинути п'ять тисяч доларів, які як свою частку отримає банк. Якщо ж регулярно вносити в погашення боргу 4% від його залишку, то з ним можна розквитатися втричі швидше і з відсотками всього $1.100.
Але ці та багато інших прикладів, які пропагують захисники прав споживачів, як голос волаючого в пустелі. «Фінансова безграмотність в Америці жахлива, – підкреслює професор Південнокаліфорнійського університету Донатан Оршаг. – Є люди, які свідомо не бажають нічого знати про процентні ставки на свої борги і тим більше про штрафи та пені».
Нахабне підступництво
Крім того, самі банки з використанням усіх засобів комунікації навіюють «людству золотий сон», простіше кажучи, невпинно вішають локшину на вуха клієнтам. У моїй пошті щотижня виявляється від 5 до 12 пропозицій заповнити додану форму та обзавестися новою кредиткою на «виключно вигідних умовах». Прямо як у Артура Хейлі в «Міняйлах», де банкір Алекс Вандервоорт читає зразки реклами для свого банку: «Рахунки стають безболісними, коли ви говорите: розраховуюся кредитними картками».
І що ви думаєте? Люди клюють на приманку. Хоча в тому ж романі подруга Вандервоорта Марго дорікає йому: «Ти особисто бачив коли-небудь таку нахабну підступність? Адже це відверте і безсовісне нав'язування людям зайвих боргів». Ловці карткових душ через Інтернет дістаються навіть до дітей. Історіям на цей рахунок немає числа. Ось найсвіжіша, з клівлендської газети. Одна сім'я перебуває в шоці: два роки тому їхній 16-річний син невідомо на яких підставах отримав кредитну картку, на якій накопичив $7 тис. боргу, головним чином оплачуючи відеоігри через Інтернет.
І вже справжня вакханалія розгону карткового маховика почалася з осені минулого року. Іпотечна та фінансова кризи вибили з-під непохитного американського оптимізму останні точки опори: будинки, перша і головна гордість американців, знецінилися. Сотні тисяч одиниць житла переходять у власність банків та інших кредиторів, оскільки боржникам нема чим платити. У цій обстановці громадяни пішли на останній штурм, використовуючи карткові кредити, що видаються під величезні відсотки, для виплати іпотечних боргів, відсоток за якими мінімальний. Це означає повну втрату фінансовою системою її економічного сенсу. Банкрутство майже половини населення Штатів стає реальністю, що неминуче обрушить і банківську систему.
Пластиковий пил
Щоправда, з серпня - вересня в США почалася кампанія під умовним гаслом «Живи за коштами». Тисячі людей діляться в ЗМІ своїм досвідом скорочення витрат. Відвідування ресторанів помітно впало. Обсяг роздрібної торгівлі в жовтні знизився на рекордні 2,8%, а це майже $365 млрд економії.
Банки спочатку пішли звичайним шляхом, збільшуючи штрафи та піднімаючи процентні ставки в деяких випадках до 3.035% річних для тих, хто запізнюється з платежами. Потім схаменулися. Можна, звісно, розігнати штрафи до небес, але який від цього толк, якщо навколо масова неплатоспроможність. У боргову яму саджати? Ще дорожче буде: в'язнів хоч-не-хоч годувати доведеться. Тож нещодавно альянс, що об'єднує понад сотню найбільших банків, брокерських контор та страхових компаній, а також Федерація споживачів США звернулися до мінфіну з пропозицією про антикризову соціальну програму, яка дозволила б списати близько 40% заборгованості тим споживачам, у яких немає жодних шансів її погасити. Регулюючі органи пропозицію відхилили, але віце-президент альянсу Скотт Толботт заявляє, що зусилля з пошуку рішень будуть продовжені.
Звісно, у банків своя стратегія. Киваючи на жахливі борги власників кредитних карток, банкіри намагаються підібратися до державної фінансової допомоги. Найдаліше по цьому шляху просунувся American Express, терміново перетворившись із платіжної системи на звичайний комерційний банк. Поки що це йому не допомогло, і акції American Express продовжують падати. Тим не менш, на цю ж тему розмірковують і керівники конкуруючої фірми – карткової корпорації Discover.
Криза з пластиковими грошима - не лише американська проблема. 55 млрд фунтів стерлінгів заборгували за картками британці, 41 млрд австралійських доларів - жителі Зеленого континенту... «Для радикального вирішення цієї проблеми нам потрібно запросити в кожну сім'ю Едварда Руки-Ножиці, симпатичного героя фільму Тіма Бертона, і попросити його порізати на дрібні шматочки всі ці пластикові амулети», - пропонує вашингтонський економіст Антонія Боднар.
Однак до цього треба вирішити питання з трильйонним боргом, що загрожує обрушити не лише американські фінанси. Можливо, з цим впорається майбутня адміністрація Барака Обами. Обраного президента США недаремно ж називають соціалістом, як і утопіста Белламі, який придумав термін «кредитка». А отже, є надія, що Білий дім заплатить за борги зловживших споживанням американців.