Найшвидшим та ефективним способом евакуації є самоорганізація групи людей
Як пише «Бі-бі-сі», багато з тих, хто пережив події в Парижі, кажуть, що вони сприйняли перші постріли за звуки петард або феєрверків. Як зауважує психолог та інструктор з виживання в бойових умовах Джон Ліч, така помилка є типовою. Люди, які не очікують почути постріли, схильні приймати їх за знайомі їм звуки. «Ми реагуємо на вже присутній у нашій свідомості образ, і ми не реагуємо безпосередньо на своє оточення, що робить нас уразливими», – каже він.
Час, який знадобиться на розуміння того, що насправді відбувається, може виявитися фатальним. Але якщо людина заздалегідь продумала свою поведінку у випадку кількох надзвичайних ситуацій, процес усвідомлення може відбуватися значно швидше.
Готовність до найгіршого
«У таких випадках необхідно поставити собі запитання: якщо справа дійде до найгіршого, що я буду робити?», – каже Ліч.
Дуже просто сидіти в ресторані або в кіно і не звертати уваги на розташування аварійних виходів. Але якби люди постійно віддавали собі в цьому звіт, кількість жертв можна було б зменшити. Під час нападу на концертний зал «Батаклан» у Парижі охоронець вивів групу людей із залу через такий вихід зліва від сцени.
Переважна більшість людей в умовах збройного нападу виявляються паралізованими і нездатними нічого вдіяти.
Швидкість реакції
Ліч дослідив цілу низку подібних інцидентів у різних країнах світу і дійшов висновку, що лише 15% людей реагують на такі обставини таким чином, щоб підвищити свої шанси на виживання. До 75% будуть надто вражені тим, що відбувається, щоб наважитися на якісь дії. Інші 10% будуть реагувати негативним чином, що скоротить їхні власні шанси на виживання та ускладнить становище оточуючих, вказує психолог.
Готовність до дій підвищує ймовірність порятунку з критичної ситуації. Однак у природі людини закладено прагнення звіряти свою поведінку з поведінкою інших членів групи. У рамках класичного експерименту психологи спостерігали поведінку людей, які опинилися в закритому приміщенні, що наповнювалося димом. Люди, які були там самі по собі, реагували на ситуацію швидше, ніж люди, які опинилися там у складі групи.
Сховатися від очей лиходіїв
За словами Іана Ріда, колишнього військового інструктора та фахівця з питань особистої безпеки, перше, що треба робити в таких ситуаціях, – спробувати знайти укриття та сховатися з очей нападників. Для цього буває достатньо просто лягти на підлогу, але в ідеальному випадку краще сховатися де-небудь.
Найкращим укриттям є товсті бетонні стіни. «У голлівудських фільмах часто зображують, як герої ховаються від пострілів за машинами, але це рідко допомагає, оскільки тонке залізо не в змозі зупинити кулі», – каже Рід. Але іноді трапляється, що навіть машина – краще, ніж нічого.
У разі стрілянини в переповненому людьми приміщенні єдина куля може поранити одразу кількох людей. Укриття від вогню не тільки зменшує ймовірність того, що ви станете мішенню стріляючих, але й скорочує небезпеку потрапляння під перехресний вогонь.
Багато з тих, хто вижив у Парижі, робили саме так – вони перевертали столи, щоб сховатися за ними, або ж ховалися за гучномовцями в концертному залі. Але в залі було мало місць для укриття, що призвело до великих жертв.
Чоловік і дружина з Ірландії врятувалися, прикинувшись мертвими. Ось що розповіла «Бі-бі-сі» інша вціліла, Тереза Сід: «Чоловік, який лежав поруч із нами, був тяжко поранений і стогнав, і ми його вмовляли – тихіше, тихіше, мовчи, не рухайся, тому що стріляли в бік тих, хто рухався». «Зазвичай терористи стріляють навскидку по рухомій цілі, – вказує Рід, – особливо якщо справа відбувається в темряві».
Не треба соромитися бігти
Деякі з глядачів у концертному залі намагалися добігти до виходів у той момент, коли нападники перезаряджали автомати. Це ризикований крок, але іноді це єдиний шанс на порятунок. Ще кілька людей сховалися в сусідніх кімнатах і туалетах, і це їх врятувало.
У січні 24-річний темношкірий продавець Лассана Батілі прославився на всю країну тим, що сховав відвідувачів єврейського магазину в підвалі під час нападу екстреміста. Він вимкнув холодильник і світло та побіг по допомогу. Усі, кого він сховав, врятувалися.
Самооборона – важкий вибір
У деяких випадках жертви нападу можуть кинутися на нападників. У серпні таким чином було зірвано напад на поїзд у Франції, коли пасажири кинулися на єдиного терориста, озброєного автоматом. Однак із чотирьох людей, які наважилися на це, двоє були військовослужбовцями зі спеціальною підготовкою. Вони наважилися на це тільки після того, як автомат у нападника заклинило.
Як каже Рід, якщо у вас немає підготовки, не варто намагатися фізично знешкодити терориста. «Ви наражаєте своє життя на серйозну небезпеку», – вказує він. Важливо пам'ятати, що багато екстремістів діють у групі. Деякі з них можуть мати на собі пояси з вибухівкою або бронежилети.
Ліванець Адел Термос врятував десятки життів у Бейруті минулого тижня, коли кинувся на підривника-самогубця ззаду. Але той встиг привести бомбу в дію, і обоє вони загинули під час вибуху.
Незважаючи на це, деякі вважають, що треба бути готовими до самозахисту у разі необхідності. На думку Джеймса Альвареса, психолога та переговорника, джихадисти з угруповання «Ісламська держава» не цікавляться захопленням заручників. «Там немає нікого, з ким би можна було вести переговори. Якщо я знаю, що мене застрелять, мені хочеться думати, що дешево я своє життя не продам».
Якщо вам вдасться втекти або сховатися, дуже важливо зберігати пильність. «Постарайтеся під прикриттям відійти якнайдалі і зверніться до найближчих представників влади по допомогу, – каже Рід. – Пам’ятайте, що завжди існує небезпека повторного вибуху або нападу».
Допомагайте одне одному
Ймовірність того, що ви станете жертвою нападу, все ще невелика. Але якщо це станеться, то, на думку Кріса Кокінга, соціального психолога та фахівця в галузі поведінки натовпу, співпраця з іншими людьми може сприяти виживанню.
Після вибухів бомб у Лондоні в липні 2007 року Кокінг розмовляв з десятками людей, яких вони торкнулися, і дійшов висновку, що найшвидшим та найефективнішим способом евакуації є самоорганізація групи людей. Тільки таким чином можна уникнути, наприклад, тисняви, якщо в приміщенні єдиний вихід. За словами Кокінга, для більшості з нас виявляється природним прийти на допомогу ближньому навіть у найбезвихідніших ситуаціях. «Люди зазвичай думають, що в таких випадках кожен за себе, але насправді це не так», – каже він.