– Артеме, розкажіть, де ви навчаєтесь зараз, а де навчалися та працювали до поїздки за кордон?
– Зараз я навчаюся в університеті Пантеон-Ассас (університет Париж 2). А перед цим закінчив філософський факультет МДУ ім. М. В. Ломоносова. Були різні стажування та практики, але робочий досвід незначний.
– Розкажіть про процес підготовки до вступу. Чому обрали саме Пантеон-Ассас – орієнтувалися на рейтинги та відгуки?
– Я потрапив до Франції завдяки Французькому університетському коледжу при МДУ ім. М. В. Ломоносова. Це французький вищий навчальний заклад на території Росії (у Москві та Санкт-Петербурзі), в якому можна за два роки отримати французький диплом магістра першого року навчання. Навчання ведеться з п'яти дисциплін: філософії, історії, літературі, соціології та праву.
Вступив я туди, коли навчався на четвертому курсі філософського факультету. На першому році можна було навчатися на двох спеціальностях, на другому обрав одну – право, за якою й писав диплом. Наприкінці дворічного навчання була можливість представити проект дослідження в рамках другого року магістратури у Франції та отримати грант від посольства Франції в Росії, що я й зробив. Таким чином, своїм вступом і можливістю навчитися у Франції я повністю зобов'язаний французькому університетському коледжу та посольству Франції.
Свій французький виш я довго не обирав. Мій науковий керівник, з яким я переписувався по e-mail, був із цього університету. До того ж, університет вважається наступником юридичного факультету Сорбонни, яка розпалася в 70-х роках, тому всі юристи у Франції це місце знають і поважають.
Щодо самої процедури вступу, її як такої немає. Завдяки коледжу я вступав не як іноземний студент, тому вимоги до мене були такі самі, як і до інших кандидатів. Ніяких вступних іспитів чи тестів. Просто досьє з резюме, мотиваційним листом, великою кількістю різних документів з оцінками з минулих років тощо.
– Розкажіть про те, як проходить ваш звичайний навчальний день.
– Заняття починаються о 8 або 9 ранку (якщо вони взагалі є цього дня). Якщо це лекція, то вона триває годину або дві години без перерви. Якщо семінарське заняття, то теж близько двох годин. На семінарах найчастіше або роблять доповіді по черзі, або всі обговорюють одну й ту саму справу чи одну й ту саму тему. Буває, викладач дає завдання і не каже, кого викличе. У такому випадку готуються всі.
Але найчастіше замість занять доводиться йти до бібліотеки, особливо напередодні сесії, яка тут, до речі, особливо сувора. Буває, що три іспити з абсолютно різних тематик проводять у два дні. Бібліотеки, на жаль, працюють лише з 9 або з 10 до 21.00, і то якщо немає страйку або якогось свята.
З 12 до 14 – обід. Мені здається, вся країна обідає виключно в цей час. Знайти відкрите місце, де можна поїсти і взагалі знайти щось їстівне після 14-15 годин, складно, хоча студенти харчуються в основному сендвічами та паніні і п'ють каву з автоматів. У Парижі є десяток університетських їдалень, де можна дуже недорого пообідати, але якість їжі там часом залишає бажати кращого.
Робочий день закінчується о 18.00, тому якщо є необхідність купити щось у магазині, оформити документи або ще якісь справи, краще встигнути їх зробити до цього часу.
– Чи є у вас улюблена дисципліна та улюблений викладач?
– Університет Пантеон-Ассас вважається найкращим юридичним вишем Франції, тому мені пощастило послухати дуже відомих французьких юристів, адвокатів та суддів. Серед них, наприклад, Патрік Спінозі, відомий французький адвокат, учасник багатьох гучних справ у Європейському суді з прав людини; Мартін Ломбард, колишній директор юридичного департаменту компанії Air France, а на даний час член Вищої судової ради Франції. Особливою любов'ю всіх наших студентів користується чудовий професор цивільного права Дені Мазо. Його лекції – приклад красномовства. Вони завжди проходять у заповнених до відмови аудиторіях.
Що стосується улюблених дисциплін, мене дуже вразив курс лекцій з французького та європейського антимонопольного права, з міжнародного комерційного арбітражу. Було багато лекцій, які читалися не як якийсь курс, а одноразово. Найчастіше їх читали судді вищих французьких судів, представники державної адміністрації або відомі адвокати. Такі лекції майже завжди були особливо цікавими.
– Чи є щось у процесі навчання, що вам не подобається? Можливо хотілося б щось змінити?
– Я потрапив на програму Master 2 або те, що в старій французькій системі називається DEA, Diplоme d'еtudes approfondies, щось на зразок нашого 5-го курсу. На цьому рівні менше занять і більше самостійної дослідницької роботи. Це зовсім не схоже на веселі будні студентів, які приїхали за програмою Erasmus на півроку на 1-3 курс. Якби можна було вибирати, я б віддав перевагу приїхати на рівень нижче (останній рік бакалаврату або перший рік магістратури), тому що на цьому рівні студенти більше часу проводять разом, а не за окремою роботою.
Крім того, у Франції відносини між студентом і науковим керівником формальні та часом мінімальні. Минулого року я бачив свого наукового керівника двічі: один раз, коли просив взяти наді мною керівництво і потім уже на захисті. Я звик, що в Росії студентам приділяють набагато більше уваги.
– Як влаштована система складання іспитів та заліків?
– У Франції не 5-бальна, а 20-бальна система. При цьому отримати 20 балів за роботу (можу сказати про юридичні науки) в принципі неможливо. Максимальна оцінка, яку я бачив, – 17 балів. Основна частина студентів отримує від 10 до 12,5 балів, тому є три рівні відзнаки в нашому університеті: від 13 до 15, від 15 до 17 та від 17 і вище (правда, таких зазвичай не буває).
Що стосується екзаменів, то тут не буває жодних автоматів. Більше того, письмові роботи спеціально анонімізуються, щоб перевіряючий не знав, чию роботу він екзаменує. Немає також білетів або питань. Формулюється тема екзамену (наприклад, адміністративний процес), можуть бути вказані рекомендовані джерела – і все. Жодних конспектів, нічого не можна використовувати (крім словників для тих, у кого французька нерідна мова).
Використання шпаргалок карається неминучим нулем і виведенням з класу. Якщо це письмовий екзамен (найсерйозніший), то дається або тема для роздумів, або конкретна справа і 5 годин на написання тексту обсягом від 5 до 10 сторінок. Якщо усний екзамен, то 15 хвилин на підготовку і 15 хвилин на відповідь.
Оцінки ніколи не говорять одразу, найчастіше вони разом вивішуються в коридорі університету наприкінці семестру або навчального року. Спроба заздалегідь прорахувати свій фінальний результат практично неможлива.
При захисті диплома немає ні рецензентів, ні опонентів. Два професори (один з них науковий керівник) найчастіше з однаковою часткою жорстокості мучать автора роботи протягом години. Оцінку також повідомляють тільки разом з усіма іншими результатами.
– Чим навчання за кордоном відрізняється від навчання на батьківщині?
– Навчання у Франції більш структуроване, ніж у Росії. Принаймні в тому, що стосується гуманітарної освіти. Наявність чіткої структури та логіки в будь-якому проєкті, в будь-якій роботі – обов'язкова умова. Велика увага приділяється використанню аргументів, їх порядку та артикуляції, використанню посилань та цитуванню матеріалів, вмінню лаконічно викласти матеріал. Та й взагалі методологія займає більшу частину навчального процесу.
Наприклад, юридична робота повинна бути написана за певними канонами. Лійкоподібний вступ з дуже загальним початком і конкретним кінцем, з визначенням використовуваних у роботі термінів і з чітким позначенням питання, на яке дана робота намагається дати відповідь. Потім формулювання плану роботи, який у 99% випадків складається з двох частин, рідше трьох (і практично ніколи більше). Кожна частина, у свою чергу, ділиться на дві підчастини і так далі (для серйозної роботи необхідно як мінімум три рівні).
В кінці таке ж лійкоподібне заключення з чітким формулюванням отриманого результату та його місця в ширшому контексті. Цій формі приділяється велика увага. Навіть якщо робота багата змістом, але не відповідає даному формату, її можуть в принципі не розглядати.
– Артеме, якщо не секрет, скільки коштує ваше навчання, і які ще витрати у студента?
– Ніякого секрету немає – Навчання в університетах Франції (не плутати зі школами – grandes écoles) безкоштовне. Але потрібно заплатити близько 500 євро (200 євро – студентська медична страховка, близько 170 євро – вартість навчання, плюс різні збори на бібліотеку, іноземні мови тощо). Для навчального процесу інших витрат особливо не потрібно, якщо не купувати дорогих юридичних монографій по 50 євро. Іноді потрібно щось роздрукувати або відсканувати (зазвичай 10 сантимів, так тут називають євроценти, за аркуш), іноді скинутися на студентську профспілку (15 євро).
– Чи була у вас можливість стажуватися в іноземних компаніях?
– Так, після написання диплома я стажувався протягом півроку в невеликій французькій юридичній фірмі. Всі працівники компанії, крім мене, були французами. Клієнти були не особливо великі, але й не дрібні.
Я думаю, що за своїм змістом робота не сильно відрізняється від аналогічної в Росії: робота з юридичними документами, пошук інформації, написання меморандумів, супровід адвокатів у судах тощо. Що стосується віку колективу, то крім двох інших стажерів всім було за 30. Загалом, цей досвід мені дуже сподобався.
– Що ви зазвичай робите на вихідних? Розкажіть трохи про особливості того місця, де ви живете, ціни, інфраструктуру, про все те, що здається вам цікавим.
– На вихідних намагаюся вибиратися з друзями в інші міста. Європа маленька, і тому доїхати, наприклад, з Парижа до Брюсселя на орендованій машині можна за години три. До того ж, відсутність кордонів і адміністративних бар'єрів у вигляді віз і перевірок на митниці дуже сприяють таким подорожам. За цей час я встиг поїздити по Франції. Був, зокрема, в Ліоні, Нормандії та інших місцях.
Що стосується мого місця перебування, то я жив у міжнародному студентському містечку на півдні Парижа. Тут дуже багато студентів з різних країн світу. У містечку кілька футбольних полів, тенісних кортів, басейн та інші публічні місця. Тут студенти живуть у будівлях тієї чи іншої країни. Оскільки будинку Росії в цьому містечку немає, мене поселили в будинок Африки (насправді, це будинок колишніх французьких колоніальних володінь, але ми всі його звемо Африканським будинком). У цьому будинку жили в основному студенти з Центральної та Північної Африки, більша частина з них студенти або аспіранти, які отримали гранти або стипендії у своїх країнах. 180 мешканців 55 різних національностей.
– Чи виправдовують навчання та життя за кордоном ваші очікування?
– І так і ні. Я, як і очікував, отримав дуже багатий культурний досвід. Париж – чудове місто, дуже гарне і дуже живе. До того ж, він мені здається набагато інтернаціональнішим, ніж Москва. У мене з'явилася величезна кількість друзів, не лише з Франції, але й з Індії, Іспанії, Ірландії, США, Сенегалу, Афганістану та інших країн. Я дуже покращив знання мови, та й в принципі сподіваюся використовувати отриману освіту в подальшому.
З іншого боку, я приїхав на другий рік магістратури, де навчаються студенти, яким по 23-25 років. Їхнє коло спілкування давно сформоване, тому соціалізація проходить не так легко. Крім того, в Європі люди часто вчаться до 30 років і пізно починають працювати, що мене, зізнатися, поки що більше лякає.
– Що, на вашу думку, зміниться у вашому житті після того, як ви закінчите навчання за кордоном? Чи плануєте ви залишитися за кордоном чи хочете повернутися?
– Життя і навчання за кордоном мене навчили, як мені здається, двом важливим речам. По-перше, локація не є першочерговим фактором. Я зрозумів, що можна адаптуватися і жити в будь-якому середовищі. Мені не дуже зрозумілі міркування про іншу ментальність у іноземців і про неможливість знайти друзів в іншій країні. Як би там не було, в моєму випадку це не так. По-друге, неважливо хто ти і звідки, важливо, що ти робиш і як.
Коли мене брали на стажування, крім мене було ще близько десятка кандидатів. Вони були з хороших університетів, з рідною французькою мовою і, я впевнений, з великою кількістю інших переваг. Багато хто мені говорив, що знайти стажування мені буде дуже складно, що в Європі зараз безробіття і взагалі юристів завжди повно.
Що стосується мого повернення, я не вважаю це питання суттєвим. Мені подобається, що я в будь-який момент можу зібрати валізи і повернутися до Москви або поїхати кудись ще.
За матеріалами Газети.Ru.