Громадянам деяких країн стати австралійцем тепер легше
Щоб зрозуміти, що змінилося за останній час у традиційно жорсткій імміграційній політиці австралійської влади, кореспондент BBC Capital вирішила особисто розпитати кількох нещодавно оселилися в Австралії молодих людей про їхній досвід урегулювання візових формальностей та про те, які їхні професійні навички виявилися тут найбільш затребуваними.
Британка Сюзі Меггі Торн три місяці прожила в Австралії, працюючи волонтером на фермі Манго Плейс, що за кілька миль від міста Брума, у посушливій західній частині континенту. Працювала по шість годин на день – на самій фермі та у влаштованому при ній ресторанчику. В основному доглядала за курами та за тропічними рослинами (при комфортній температурі +28 градусів), іноді допомагала робити мангове вино. Збором урожаю та різною господарською роботою в Манго Плейс з нею разом займалося ще дев'ять волонтерів – з Азії, Європи та Північної Америки.
До Австралії Сюзі приїхала з Уельсу; вона – одна з десятків тисяч іноземців, які щороку спрямовуються на цей абсолютно особливий континент з наміром влаштувати своє життя по-новому. «Мені було тут дуже добре; відчуття таке, ніби у великій сім'ї живеш, – згадує вона своє життя-буття в Манго Плейс. – У нас траплялися чудові спільні трапези; господарі ферми влаштовували нам колективні походи в кіно, шашлики на пляжі... Ніколи не забуду ці 88 днів».
Те, що Сюзі досі пам'ятає точне число днів, проведених нею на фермі, зовсім не дивно. Їй було тоді 23 роки, і вона щойно подала документи на продовження своєї річної туристичної візи з правом працевлаштування. Така віза відкривається здобувачам не старше 30 років, які є громадянами 19 визначених спеціальним списком країн. А для її продовження необхідно три місяці (тобто 88 днів) провести в Австралії, займаючись фізичною працею (вибір занять досить широкий – від збору фруктів до роботи на шахті).
Тепер, рік потому, у юної валлійки є вже чотирирічна віза та місце копірайтера (з зайнятістю на повний робочий день) у телефонній компанії Telstra. Дівчина каже, що у вересні 2017 року вона зможе клопотати про дозвіл на постійне проживання, і цілком можливо, що Telstra, яка виступила як роботодавець гарантом при отриманні нею нинішнього статусу, підтримає її і в майбутньому.
Подібно до Сюзі, десятки тисяч іноземців сподіваються отримати в Австралії роботу та вид на проживання. Наприкінці 2014 року приблизно 161 тис. приїжджих перебувала в країні за туристичною візою з правом працевлаштування, а ще 90 з лишком тисяч осіб мали робочу візу для висококваліфікованих кадрів, таку ж, як зараз у Сюзі. І з того часу кількість віз, що видаються студентам та молодим професіоналам, демонструє тенденцію до зростання.
Наприкінці 2014 року в Австралії налічувалося 303 тис. іноземців зі студентською візою (понад третина з Китаю та Індії). За даними австралійського міністерства імміграції та прикордонної охорони, ця цифра на 45 з лишком тисяч перевищує показник 2013 року. А в 2015 році було надано 190 тис. видів на проживання, включаючи 128550 для висококваліфікованих спеціалістів.
У своїй нещодавній доповіді міністерство імміграції повідомило, що 227 тис. туристичних віз з правом працевлаштування було видано в період з грудня 2014 року по червень 2015 року. За цим типом віз зараз спостерігається – всупереч загальній тенденції – зниження на 5% порівняно з торішнім показником. Відкат можна пояснити рядом факторів, серед яких те, що у біржовиків називається корекцією (в даному випадку вона проявилася в невеликому компенсаторному падінні після тривалого зростання), а також зміна економічної ситуації в самій Австралії та в країнах, які вона вважає своїми партнерами.
Всупереч газетним заголовкам, які створюють враження, ніби Австралія займає надзвичайно жорстку позицію по відношенню до всіх іммігрантів та біженців, у своїй нинішній імміграційній політиці ця країна нерідко виявляє привітність. І кількість заявок на візи, що приймаються від здобувачів на душу населення, у неї зараз приблизно така ж, як у Канади та Нової Зеландії, стверджує Тім Харкорт, науковий співробітник бізнес-школи при австралійському Університеті Нового Південного Уельсу.
«Без іммігрантів Австралії як країни не існувало б, – говорить Харкорт. – У нас дві третини підприємців – приїжджі. У якихось областях політика стала жорсткішою, а в інших – як, наприклад, у випадку зі студентськими візами – навпаки, простішою».
«Приїжджі, які наймаються в Австралії на короткострокові сезонні роботи, відіграють важливу роль у підтримці багатьох галузей, що потребують трудових ресурсів, насамперед сільськогосподарської», – зазначив представник міністерства імміграції. Ті ж, у кого є професійна освіта, мають можливість подати на робочу візу для висококваліфікованого спеціаліста. Але щоб її отримати, доведеться доводити свою компетентність в одній із кількох сотень спеціальностей, перелічених у державному реєстрі як пріоритетні (заняття у списку можна зустріти найрізноманітніші – від керуючого рестораном до мебляра, тренера з тенісу та лікаря-нейрохірурга). Якщо здобувач не може довести свої професійні навички (з числа затребуваних), візу йому не дадуть.
Однак, як вважає Харкорт, відмовляти у праві на роботу людям тільки тому, що вони не опанували встановлений державою набір компетенцій, – несправедливо. Особливо враховуючи історію австралійського підприємництва, поставленого на ноги силами іммігрантів, які перший час після приїзду навіть англійською говорили то далеко не всі.
Ті, хто не має права на робочо-туристичну візу та не володіє професійними навичками в галузях, що становлять першочерговий інтерес для австралійської держави (медицина, технічні спеціальності, фермерство, інформаційні технології), часто приїжджають за студентською візою. Влада Австралії очікує, що протягом найближчих трьох років кількість іноземних студентів у країні збільшиться приблизно на 40%.
У 2010 році Кірлі Феррейра, яка виросла у Флоріанополісі, в Бразилії, перебралася до австралійського Сіднея. Їй було тоді 25 років, і за студентською візою вона приїхала вивчати англійську мову. Але вже тоді вона мала серйозніші плани на Австралію – вона мала намір відкрити тут з часом салон-перукарню. «З 16 років я планувала розпочати свою справу десь за кордоном і вивчити іноземну мову», – розповідає Кірлі. Опинившись в Австралії, вона спершу закінчила курси англійської, а потім вступила на курси перукарської справи та управління салоном-перукарнею.
Власникам австралійської студентської візи найматися на оплачувану роботу не забороняється, тому, навчаючись, Кірлі паралельно заробляла гроші, роблячи стрижки вдома, а також у салонах, де стороннім перукарям здаються місця для практики. Частину свого заробітку вона відкладала, а коли настав час, використала ці накопичення та спонсорську допомогу при відкритті свого підприємства.
Через місцевий уряд Кірлі подала заявку на дві субсидії – для того, щоб її підприємство визнали офіційно і щоб у неї, як у керуючої, була необхідна матеріальна база. Кожна субсидія становила 15 тис. австралійських доларів (або 10,8 тис. доларів США). І ось, два з половиною роки потому, Кірлі нарешті обзавелася власною перукарнею в сіднейському районі Бонді-Біч, вклавши в справу понад 30 тис. австралійських доларів (21,6 тис. доларів США).
На початку листопада вона отримала посвідку на проживання, яка, як вона каже, дасть їй можливість вільно експериментувати зі своїм бізнесом, не боячись втратити візу. «Тепер, коли в мене є посвідка на проживання, відчуваю, ніби важкий тягар упав з моїх плечей», – говорить Кірлі.
Багато хто їде до Австралії заради її неземних (у буквальному сенсі) пейзажів та культури пляжного життя; такі люди зазвичай не будують жодних планів заздалегідь, а вирішують все спонтанно, на ходу.
Тридцятидворічний Байрон Мейсон з американського штату Мічиган вперше приїхав до Мельбурна у 2012 році за візою «робота + туризм», яка видається громадянам 13 країн з додаткового списку, що включає США. Така віза майже в усьому відповідає робочо-туристичній візі – з тією лише відмінністю, що власники першого типу при продовженні не мають права працювати в сільській місцевості.
Прийнявши рішення, Мейсон заповнив анкету для посольства, заплатив 320 доларів, і через 12 годин у нього вже був квиток на «край світу». Американець прожив тоді в Австралії рік, подорожуючи країною на автокемпері (своєму будинку на колесах він навіть дав ім'я – Бетті) і заробляючи поденною працею. Якось він влаштувався робітником на ананасову плантацію в штаті Квінсленд. «Було жарко, а ми довго працювали в шкіряних ковбойських штанях і з шкарпетками, одягненими на руки, щоб захистити себе від колючих стебел та листя», – згадує він.
Після року Мейсон повернувся додому в США, але його враження від Австралії виявилися настільки сильними, що через три роки вони спонукали його повернутися, вже за студентською візою. З того часу він встиг попрацювати на кількох роботах і спробував отримати візову підтримку від одного малого підприємства громадського харчування, але безуспішно. Зрештою, вирішив звернутися до юриста з питань імміграції за допомогою в отриманні ПМП (ставка за таку послугу становить 3,5 тис. австралійських доларів – 2,5 тис. доларів США) разом зі своєю колишньою дівчиною, у якої є професійні навички з числа перелічених у держреєстрі як пріоритетні.
Якщо ви перебуваєте в серйозних стосунках (мається на увазі шлюб або співжиття) з людиною, яка може претендувати в Австралії на робочу візу для висококваліфікованих кадрів, то, довівши свій зв'язок, ви отримаєте так звану партнерську візу, що видається на тих же умовах. «Зрештою, набуті можливості переважили витрати на юриста, – говорить Мейсон. – Наше клопотання було задоволено, і тепер я можу жити та працювати в Австралії необмежений час, з перспективою отримати громадянство».
Мейсон щойно переїхав до Байрон Бей, міста на північному узбережжі штату Новий Південний Уельс, де планує відкрити свій маленький бізнес, який дозволив би йому реалізувати свій творчий потенціал. Він переконаний, що для здійснення його мрії немає на Землі місця кращого, ніж Австралія.