Чудо-острів
Як заявив у нещодавньому зверненні до нації прем'єр-міністр Ісландії Гейр Хорде, «ми зіткнулися з реальною загрозою того, що глобальна фінансова криза засмокче нашу національну економіку, і вона збанкрутує». Сам по собі дефолт цілої держави не є чимось унікальним, але Ісландія, як і у випадку з генетикою, приваблює «чистотою експерименту». Економіка острівної держави складається всього з двох сфер - рибної галузі та кредитно-фінансового сектору. Але якщо оселедця остров'яни ловили з давніх часів, про що згадується ще в ісландських сагах, то міжнародний фінансовий центр з'явився в країні вікінгів лише 20 років тому, що дає рідкісну можливість простежити «генетичний» зв'язок між розвитком сучасних фінансових ринків та нинішньою кризою. Це тим більш актуально тому, що Ісландія завдяки абсолютно ліберальному підходу до регулювання ринків та високому рівню розвитку фінансової системи вважалася країною з так званою модельною економікою, що розвивається.
Ніщо так не тішить самолюбство ісландців, як порівняння їхньої держави з преуспіваючою Норвегією. Та ж достатньо незалежна зовнішня політика, той же високий рівень життя та колосальні інвестиції в зарубіжні активи. Але якщо з Норвегією все ясно - її скарбницю буквально розпирає від газодоларів, - то стрімке зростання ісландської економіки викликає питання: за чий рахунок банкет? Повна відсутність корисних копалин та промислових підприємств, навіть придатної для оранки землі всього 0,07% території...
При цьому в останні роки ісландські інвестиційні фонди робили одну сенсаційну покупку за іншою. Спочатку купується європейська авіакомпанія-дискаунтер Sterling, потім великий пакет акцій одного з провідних американських авіаперевізників American Airlines. Ісландська Baugur Group викуповує акції семи універмагів House of Fraser в Англії. Вона ж має значну частку в американському Saks Fifth Avenue. Агресивна експансія проводилася по обидва боки Атлантики, і невдовзі всі заговорили про ісландське економічне диво.
У якомусь сенсі диво дійсно мало місце. Ще на початку 80-х економіка острова лежала в руїнах. Зарплату тоді ісландцям виплачували щоденно, зазвичай опівдні, щоб співробітники встигали збігати в обідню перерву до сусіднього магазину і швидше відоваритися всім необхідним. Зволікати не рекомендувалося - до вечора гроші могли повністю знецінитися через гіперінфляцію.
Тут-то і сталося диво. Прямо як у сагах: з-за моря на батьківщину предків повернулися билинні герої - перші ісландці, які здобули освіту в престижних вузах Америки та Європи. Ці яппі, які відрізнялися від решти ісландців і вмінням одягатися, і манерами, швидко дійшли висновку, що на одному оселедці з кризи не випливеш. Було вирішено перетворити Ісландію на великий фінансовий центр. Старше покоління остров'ян, яке традиційно промишляло рибальством та стрижкою овець, до будівництва місцевої Уолл-стріт поставилося з неприхованою іронією. Але яппі виявилися хлопцями не промах. У 1985 році в Рейк'явіку запрацювала фондова біржа, яка спочатку дуже нагадувала прижиту російську біржу «Аліса». Але лише два роки потому там вже йшла цілком цивілізована торгівля цінними паперами. Поява фондового ринку помітно оживила економіку і, перш за все, банківський сектор. Власне, на цій мажорній ноті могла б і завершитися славна історія становлення фінансово-кредитної системи Ісландії, якби не одне але: молоді ісландські фінансисти відчули смак великих грошей. Покажіть мені людину, яка, з першого разу вигравши в рулетку або покер, не повернулася б знову в казино.
Жити на ньому легко і просто
Що характерно, світовий фінансовий ринок у ту пору дійсно нагадував казино. Біржові спекулянти з Уолл-стріт та різноманітні хедж-фонди перетворили його на справжній Лас-Вегас. Ісландські фінансисти, які навчалися в США, швидко вловили модний тренд. Тим більше що новенький, з голочки, фінансовий сектор Ісландії ідеально підходив для освоєння химерних біржових схем через відсутність будь-якого державного регулювання. Правила створювалися по ходу гри самими гравцями. Все збігалося, крім одного - Ісландія не Америка, розвернутися по-справжньому ніде. Але це нічого. Вікінги, як відомо, звикли шукати щастя в далеких країнах. Навіть Америку, кажуть, відкрили задовго до Колумба. І їхні нащадки взялися «відкривати» Європу. Точніше, гаманці її заможних громадян.
Три провідних банки Ісландії – Kaupthing Bank, Landsbanki та Glitnir – кинулися наввипередки освоювати європейські ринки. Як вдалося ісландцям «відбити» вибагливого європейського вкладника у національних банків? Елементарно - високим відсотком за вкладом. Зарегульовані європейські банки обіцяють своїм клієнтам не більше 2-3% річних. Гарячі ісландські хлопці давали по п'ять. За таку маржу європейський вкладник готовий відправити гроші хай і не на край світу, то хоча б на край Західної Європи.
На острів ринув грошовий потік. На гроші зарубіжних клієнтів були збудовані солідні офіси, наповнені новітньою електронікою. Ісландські банки дуже швидко набули нальоту респектабельності, а разом з ним і можливість отримувати дешеві японські, американські та швейцарські кредити. Під ці гроші зросли ісландські інвестиційні фонди, які скуповували все підряд у Європі та Америці.
Чутка про щедрість ісландської «трибанкірщини» швидко розійшлася світовими фінансовими ринками. Слідом за вкладниками до Рейк'явіка потягнулися потребуючі кредитів закордонні бізнесмени. Зрозуміло, що в Ісландії в основному кредитувалися ті фінансисти, які з якихось причин не змогли отримати гроші у себе на батьківщині. Простіше кажучи, партнери в ісландських банків були не завжди благонадійними. Працювала банальна фінансова піраміда — отримані в розвинених країнах дешеві кредити давалися дорого в борг усім спраглим, навіть тим, чия платоспроможність викликала сумніви.
Закрутилося колесо Фортуни. Гра без правил на найліберальнішому ісландському фінансовому ринку як магніт притягувала біржових спекулянтів з усього світу. Зрештою, сукупні активи ісландських банків перевищили ВВП Ісландії майже в 10 разів.
Власники швидко збитого капіталу дивують схожістю бажань і звичок. «Нові ісландці» за стилем життя мало чим відрізнялися від «нових росіян» — розкішні машини, яхти. До Рейк'явіка почали завозити дорогі делікатеси та вина. Як каже Гудвардур Гісласон, власник наймоднішого ресторану ісландської столиці Fish Market, ще три місяці тому в його закладі яблуку ніде було впасти. Щоб народ краще розбирався в вишуканій кухні, Гісласон та його колеги організували всесвітній конкурс кухарів — не «Міс Всесвіт», звичайно, але теж захід пафосний. Деякі колеги-журналісти примудрилися побувати на цих «змаганнях» по кілька разів. І при згадці про кулінарні чемпіонати очі в них солодко блищали. Звичайно, все це оплачували ісландці, які розгорнули гучну та дорогу кампанію з презентації своєї процвітаючої країни. Туристи в масовому порядку до Ісландії так і не поїхали, але піар-зусилля не пропали дарма. Наприкінці 2007 року ООН визнала Ісландію найкращою у світі державою для проживання. Ісландці нарешті відібрали пальму першості у норвежців — що характерно, лише за два місяці до початку обвалу острівної економіки.
Наше щастя
Криза в Ісландії виглядає не так безнадійно, як у нас у постперебудовні роки, але окремі аналогії цілком проглядаються. Наприклад, помітно спорожнілі стелажі продуктових магазинів. Ісландці старанно роблять запаси, хоча перебоїв із поставками поки не спостерігається. У даному випадку спрацьовує логіка острів'ян — в Ісландії практично все привізне, зі свого через суворий клімат встигає вирости тільки картопля, а тому падіння ісландської крони на 41% викликало різке подорожчання імпортного харчування. Миттєве перетворення ісландської крони з твердої валюти на «дерев'яну» викликало ажіотаж і в магазинах електроніки, і в меблевих салонах — населення позбувається стрімко знецінюваних грошей.
Гостра кредитна недостатність скувала ісландську економіку. Місцевим банкам просто перестали давати дешеві кредити. У свою чергу острівні банки не змогли розрахуватися з клієнтами, яким обіцяли високу дохідність їхніх вкладень. Масштаб проблеми вражає. Для підтримки ліквідності ісландській банківській системі необхідно десь $100 млрд. Сума просто запредельна для країни з трьохсоттисячним населенням. Виходить, що кожен ісландець «винен» приблизно по $300 тис.
Уряд ухвалив рішення про націоналізацію двох із трьох найбільших банків — Glitnir і Landsbanki, і тим самим взяв на себе їхні боргові зобов'язання. Але виплатити їх Ісландія зможе лише в тому випадку, якщо сама візьме в борг. Казна не в змозі покрити такий дефіцит ліквідності, оскільки, нагадаємо, йдеться про суму, майже вдесятеро більшу за ВВП країни.
Країна, що втратила економічну рівновагу, кинулася по допомогу до своїх друзів, але ті ввічливо відмовили. Погорілих економічних факірів не люблять. І до того ж надто вже незалежною була Ісландія в попередні роки: то вона з Америкою, то з Європою, то сама по собі. Як сказав ісландський прем'єр: «Старі друзі нам відмовили. Довелося шукати нових».
Звістка про те, що Росія може надати кредит Ісландії в €4 млрд під дуже помірний відсоток (за ставкою LIBOR+0,3-0,5% річних), схвилювала аналітиків. У газетах замиготіли заголовки «Купимо Ісландію. Дорого». Залишається зрозуміти — навіщо? Ісландія ніколи не входила до сфери економічних і стратегічних інтересів Росії. І зараз у всьому світі гадають щодо справжніх мотивів Москви.
Західні ЗМІ стверджують, що Росія має намір отримати конкретні геополітичні вигоди (згадують навіть колишню американську авіабазу в Кефлавіку). Версія малоймовірна. Це зараз, коли треба платити за рахунками, і Америці, і Європі не до Ісландії. Але варто лише Москві натякнути Рейк'явіку на якісь преференції, та ще стратегічного характеру, як весь Захід стане на захист «маленької та волелюбної» Ісландії, між іншим, члена НАТО.
Російські аналітики схильні вважати, що цей кредит не що інше, як іміджевий хід, який має показати, що, незважаючи на фінансову кризу, Росія не тільки з нею впорається, але ще й готова кредитувати західні держави, які звернуться по допомогу. Але й неспеціалісту ясно: для справжньої піар-акції навряд чи підходить настільки незначна країна, як Ісландія.
Є ще одна версія. Нібито кілька великих російських підприємців, які довірили гроші ісландським банкам, не встигли вивести свої гроші. Якщо це так, то можливе рішення виділити Рейк'явіку стабілізаційний кредит постає в дещо іншому світлі.
Як би там не було, досвід розвитку модельної економіки Ісландії багато в чому повчальний, оскільки змоделювати вдалося все — від зародження фінансового ринку до його повного краху. Якщо не брати до уваги гуманітарні аспекти, то з чисто наукової точки зору експеримент вдався. Він наочно показав, що жоден найвишуканіший фінансовий ринок не замінить реальної економіки. Банки на незаселеному з точки зору розвитку промисловості острові неминуче луснуть.