Чому знову? Та тому, що і до ленінської революції, і після неї, і за царя Гороха іноземці як мухи на мед зліталися на цю територію. Чимось ми, наші землі та можливості привабливі для них. Навскидку можна згадати одного з засновників Донецька - колись Юзівки - англійського промисловця Юза, німецьких баронів Фальц-Фейнів, які створили унікальний заповідник Асканія-Нова в українських степах. Перелічувати прізвища можна до нескінченності. Словом, історія знову повторюється.
Спорт - невід'ємна частина життя, і тому немає нічого дивного в тому, що фінансово зміцнілі спортивні клуби та федерації республік колишнього СРСР стали запрошувати до співпраці іноземних тренерів. Причому іноземців не найгіршої якості. Знову-таки звертаючись до історії, можна згадати італійця Невіо Скалу, який з «Пармою» вигравав футбольні єврокубки, а потім працював з донецьким «Шахтарем» і московським «Спартаком». Або португальця Артура Жорже, який у 1987-му переміг у розіграші футбольного Кубка чемпіонів з «Порту», а в 2004-му очолював московський клуб ЦСКА. Або нині покійного чеха Івана Глінку - великого тренера збірної Чехії з хокею та клубу НХЛ «Піттсбург Пінгвінз», який керував омським «Авангардом».
Іноземних фахівців можна зустріти де завгодно. В Грузії француз Жиресс і голландець Боскамп тренували збірну країни з футболу. У Вірменії аналогічну посаду обіймав хорват Шушак. В Азербайджані зараз подібною діяльністю займається бразилець Карлос Альберто. В Білорусі хокейну збірну країни тренував канадець, в Литві баскетбольну національну команду - американець, в Естонії збірну країни з футболу - голландець. В Росії фахівців із-за кордону, які тренували лише збірні країни, налічується одразу три особи - південноафриканець Штоффберг (регбі), німець Штайерт (стрибки з трампліна) та серб Гаїч (волейбол).
Але ще більше відомих майстрів своєї справи - у клубах. Особливо в бурхливо розвиваних хокейних і баскетбольних. Один із найуспішніших - Девід Блатт, минулого літа очолив пітерське «Динамо» (чоловічий баскетбол). Навесні цього року «Динамо» перемогло в Євролізі ФІБА, що для молодого клубу - величезний успіх. Недивно, що персона Блатта стала привертати увагу не лише в Пітері, а й за межами Північної Пальміри.
Блатт - уродженець США, але дуже багато часу провів в Ізраїлі і вважає себе європейським фахівцем з баскетболу. Він одружений на ізраїльтянці, ім'я якої в перекладі з давньоєврейської мови означає «Галілейське море». А ще Девід не вирізняється особливою скромністю, заявляючи, що за вдачею він - переможець. Втім, зараз йому заперечити важко. Адже до перемоги в Євролізі ФІБА 2005 року він виграв Євролігу УЛЕБ 2004 року з тель-авівським «Маккабі», в якому допомагав головному тренеру цієї команди Піні Гершону.
«Перед гравцями ставлю завдання перемогти в кожному матчі, - каже Блатт. - Націленість на максимальний результат дозволяє команді частіше вигравати, ніж програвати. Для «Динамо» це дуже важливо. Ця команда - зовсім новий проект. Наше завдання - нанести пітерський клуб на баскетбольну карту Росії та Європи. Ми дуже стараємося і, як мені здається, вже досягли певних успіхів. Хоча роботи попереду ще дуже багато. Звісно, нам необхідний час. Суперклуби не створюються за один вечір. Але я радий, що нам вдалося зібрати в Петербурзі групу дуже талановитих гравців. Вони багато працюють і, як наслідок, досягають успіху».
Блатту також належить фраза: «Розумна людина має залишатися розумною в будь-якій компанії». Мабуть, саме такий філософський підхід до життя допомагає йому залишатися комунікабельною людиною в найрізноманітніших ситуаціях. Навіть коли напруга досягає дуже серйозних меж, Девід зберігає спокій і намагається відповісти на запитання журналістів. Вони виконують свою роботу, він - свою.
Ще до приїзду до Санкт-Петербурга Блатт уже знав кілька фраз російською мовою. Як тренер «Маккабі», який зустрічався в Євролізі УЛЕБ з ЦСКА, він спілкувався з російськими журналістами. Разом із привітанням питав мовою Пушкіна: «Як справи?» А коли йому відповідали: «Чудово. А у вас?», - Девід говорив: «Теж добре», - після чого переходив на англійську мову. Звідки ці завчені вислови? Усе пояснюється досить просто - подібні фрази в Ізраїлі можна чути майже щодня, адже в цій країні живе дуже багато вихідців із колишнього Союзу.
Можливо, саме певна близькість Ізраїлю та Росії відіграла свою роль у прийнятті Блаттом рішення перебратися до Петербурга. Хоча в одному з перших інтерв'ю пітерським ЗМІ Девід сказав, що російський баскетбол дуже популярний в Європі, що про нього часто говорять, причому виключно в теплих тонах: «Мій контракт розрахований на три роки за схемою «2+1». І я вірю, що колись почуватимусь у «Динамо» так само, як у «Маккабі». Тобто перебувати на вершині європейського баскетболу. Про Росію зараз дуже багато говорять і в Ізраїлі, і по всій Європі, і навіть в Америці. У всякому разі, влітку 2004-го в тренувальних таборах НБА поєднання слів Russia, basketball, CSKA та marketing можна було почути на кожному кроці. Усі відзначають, що ваша ліга поступово стає найсильнішою в Європі. І справа тут не в тому, що в Росії платять великі гроші. У вас навчилися робити якісний баскетбольний продукт. Отже, зростає ринок, зростає глядацький інтерес. А ці параметри для провідних гравців і тренерів часом набагато важливіші за «суму прописом».
У мене було два варіанти продовження кар'єри. Або залишитися в «Маккабі» і зайняти посаду генерального менеджера, або спробувати щось нове. Я обрав другий шлях. У Тель-Авіві я пропрацював п'ять років: два роки самостійно, три - помічником Гершона. За цей час клуб тричі виходив до «Фіналів чотирьох» і виграв дві Євроліги УЛЕБ. Після таких результатів шукати нову мотивацію непросто. Мені захотілося створити якусь команду з нуля, і в цьому сенсі пропозиція «Динамо» припала вельми до речі. Воно виглядало привабливіше, ніж запрошення від французького «ПСЖ» і двох інших європейських клубів. Я виклав свою позицію керівництву «Маккабі», і воно пішло мені назустріч. З Тель-Авівом я розлучився дуже тепло».
Головним ініціатором створення «Динамо» фактично на рівному місці (і запрошення Блата, відповідно) був російський бізнесмен Володимир Родіонов. Він відомий тим, що в середині 90-х створив у Саратові дуже міцний клуб «Автодор», з яким кинув виклик московському ЦСКА. Але тягатися у фінансовій потужності зі столичним клубом Родіонову було складно, і він перебрався до Санкт-Петербурга, де можливостей набагато більше. Цікаво, що Родіонова раніше називали скандалістом, грубіяном і самодуром: тренери «Автодора» часто звільнялися ще до закінчення свого першого року роботи в команді. Тренувати її в таких випадках Родіонов брався сам: «Слабкі тренери в нашій країні. Амбіції моєї команди витримувати важко». Блатт протримався. І не просто протримався, а й здобув для «Динамо» перший у його небагатій поки що історії титул - найсильнішого клубу Європи за версією ФІБА.
А ще майже рік тому Блатт не переставав дивуватися, коли Родіонов показував йому та журналістам тренувальний зал і роздягальню, які пережили серйозний ремонт: «Місяць тому тут усе виглядало як після бомбардування. У США така масштабна реконструкція зайняла б п'ять років! Сподіваюся, побудувати команду ми зможемо такими самими темпами. Жити й працювати в Росії сьогодні по-справжньому захопливо. Така історія! Така динаміка сучасного життя!.. Зіставляти Росію зі Штатами в цьому відношенні - все одно що порівнювати пірнання в океані з пірнанням у басейні.
Ви вважаєте, що для того, щоб віддати перевагу Росії країнам, у яких я прожив - США та Ізраїлю, - треба бути порядним авантюристом? Можливо, п'ять років тому це віддавало б авантюрою. А зараз Росія - найдинамічніша баскетбольна територія у світі! Щороку в російському чемпіонаті з'являється десяток нових зірок. Тут взагалі все розвивається стрімко, наскільки я можу судити. Увечері лягаєш спати, бачачи маленький паросток, а вранці прокидаєшся біля розквітлої квітки! Ну, ви розумієте, я фігурально. Я завжди любив кидати виклик долі. Сказав собі: «Раз 23 роки тому ти наважився покинути США й поїхати до Ізраїлю, значить, зараз можеш сміливо вирушати до Росії». Мене заворожує історія. США як нації менше трьохсот років, а в Ізраїлі чи в Росії, щоб пояснити щось із належною глибиною, треба починати з подій тисячолітньої давнини. Але навіть при цьому багато речей мені дуже складно зрозуміти. Джипи! Їх усюди неймовірно багато - і в Москві, і в Петербурзі. Невже у вас настільки погані дороги?!»
Блатт - американець за походженням (хоча його прабабусі та прадідусі перебралися до США з Росії). Йому 46 років, народився в Бостоні, а його мати працювала вчителькою літератури. Закінчив філологічний факультет Прінстонського університету, грав у баскетбол в університетській команді, був капітаном. Але в НБА не пробився і в 1981 році поїхав до Ізраїлю, де провів 12 сезонів у місцевій баскетбольній лізі. Був капітаном команди з Хайфи. Там же перейшов на тренерську роботу (перший клуб - «Галіл Еліон», далі - «Маккабі» з Тель-Авіва) і досить швидко завоював вельми серйозний авторитет (в Ізраїлі його та Піні Гершона вважають найобізнанішими в баскетболі фахівцями).
Прізвище Блатта часто миготіло в стрічках новин. Якийсь час його вважали одним із найбільш імовірних тренерів клубу НБА - «Бостон Селтікс». Керівництво тель-авівського «Маккабі», у якому на той час працював Девід, підтверджувало інтерес клубу з рідного міста Блатта до цього фахівця. Поголос твердив, що бажання запросити до своєї команди ізраїльського американця (або американського ізраїльтянина - кому як зручніше) висловлювали боси італійського клубу зі Сієни - «Монтепачі». Серед претендентів на Блатта фігурував також грецький «Панатінаїкос», який нібито пропонував Девіду річний оклад у $1,2 млн. (достовірної інформації про зарплату тренера в Петербурзі немає, а сумі в $400 тис. на рік щось не віриться - занадто вже мало).
Але він обрав Санкт-Петербург і не жалкує. Каже, що щасливий кожному дню, проведеному в Пітері. Ще до підписання контракту з «Динамо» керівництво клубу запросило його в гості, і цей візит залишив у Блатта незгладимі враження. Це було наприкінці червня, тож він встиг помилуватися білими ночами. І заявив, що Петербург - найвеличніше місто з усіх ним побачених (а порівнювати йому, думається, є з чим).
«Моя сім'я залишилася в Ізраїлі. Вони не можуть довго перебувати зі мною. Пояснення просте - дітям потрібно ходити до школи, а міняти місце навчання тільки через те, що татові запропонували роботу в іншій країні, не варто. Рідні в повному складі (дружина, 12-річні дівчатка-двійнята, восьмирічний син і шестирічна донька) відвідували мене в Петербурзі. Ми десять днів провели разом, і дружина з дітьми залишилися в захваті від перебування в цьому місті.
Керівництво клубу та адміністрація міста створили мені всі умови для комфортного перебування в Петербурзі. Левина частка мого часу віддана команді, але коли з'являється вільна хвилина, я здійснюю прогулянки Невським проспектом. Це моє улюблене місце. Заходжу в кафе, крамнички, просто розмовляю з людьми. Проте найдивовижніше - це поїздка до Петергофа разом із сім'єю. Місто фонтанів викликало в нас захоплення».
Роботою в Петербурзі Блатт ще більше підняв свій авторитет у баскетбольному світі. Йому доручили очолити збірну решти світу в традиційному матчі зірок Євроліги ФІБА. До речі, Блатт переміг і в цьому поєдинку, обігравши збірну Європи з рахунком 106:102. Не дивно, що, коли після низки невдалих ігор «Динамо» з’явилися чутки про можливу відставку Девіда, Ізраїльська баскетбольна асоціація одразу ж включила тренера «Динамо» до списку претендентів на посаду наставника національної збірної країни. Причому ізраїльська преса стверджувала, що Блатту, як тільки він розірве контракт із пітерцями, буде запропоновано трирічний контракт. Але в Петербурзі не стали рубати з плеча (хоча це дуже схоже на стиль роботи Володимира Родіонова) і дали американському тренеру можливість виправитися. І тепер зовсім не шкодують про це.