Як повідомляє ЦМК «Парта», у 2000 році іммігранти-чоловіки заробляли на 25% менше, ніж канадці, і на 15% менше, ніж ті, хто приїхав до країни 20 років тому. І ця різниця має тенденцію до збільшення. У 1980 році іммігранти-чоловіки, які перебували в країні понад 10 років, отримували нарівні з корінним чоловічим населенням. У 2000 році вони отримували 80 центів на кожен зароблений долар. Ситуація зі спеціалістами з вищою освітою була ще гіршою. У 2000-му вони заробляли 71 цент, а в 90-ті - 86 центів.
Ось як коментує це явище Джефрі Рейтц, професор університету Торонто: «Іммігранти відчувають дедалі більше складнощів з отриманням роботи, і робочі місця не є такими ж хорошими, як це було 20-25 років тому. І це відбувається, незважаючи на те, що ми стали відбирати іммігрантів більш ретельно, звертаючи велику увагу на їхню освіту, знання мови та інші дані, які дозволяють покращувати їхню привабливість на ринку праці».
Професор Рейтц припускає, що такі явища на ринку праці є результатом переходу до наукоємної економіки. Коли була оголошена відкрита імміграційна політика, іммігрантів охоче приймали на роботу за те, що вони не відмовлялися виконувати ручну роботу, а роботодавці звертали серйозну увагу на їхній попередній професійний досвід. Зараз для того, щоб знайти роботу як канадцям, так і новоприбулим, потрібен серйозний послужний список. І в цих нових умовах ринку праці досвід роботи та освіта іммігрантів девальвуються, тому що канадські роботодавці не довіряють їхнім попереднім знанням і кваліфікації. Водночас дедалі більше самих канадців отримують вищу освіту, що створює сильну конкуренцію і не залишає роботодавцям можливості для прийому на роботу іммігрантів.
Таким чином, кваліфіковані іммігранти змушені братися за будь-яку роботу, щоб забезпечити свої сім'ї. Зараз шестеро з десяти іммігрантів, які мають вищу освіту, працюють не за своєю спеціальністю. Як правило, це робота охоронцем, водієм таксі або двірником.