Тут і почалося найцікавіше в цій історії. Женя, в принципі, був готовий зірватися до Піттсбурга ще рік тому, разом із Овечкіним (а в США їх із задоволенням зустріли б ще в 2004 році, одразу після драфту, але, як ви, мабуть, знаєте, сезон-2004\/05 у НХЛ зірвався через локаут). Малкіна вмовили залишитися в Магнітогорську ще на рік, пообіцявши відпустити його після закінчення сезону, влітку 2006 року. Сам хокеїст настільки був упевнений, що керівництво клубу стримає обіцянку, що ще навесні на весь голос заявляв: «Думаю, що цей рік для мене останній у російській Суперлізі. У мене є величезне бажання поїхати за океан, щоб уже в сезоні-2006\/07 дебютувати в НХЛ. Влітку будемо розмовляти з керівництвом «Металурга» на цю тему».
Словом, талановитий молодий хлопець уже вповні приміряв на себе форму «Піттсбурга», власником якого є легендарний канадець Маріо Лем'є, що поступово збирає серед «Пінгвінів» перспективних хлопців з прицілом на майбутнє. Але в магнітогорському «Металурзі», який переконливо виграв регулярний чемпіонат російської Суперліги, а в півфіналі плей-оф несподівано поступився омському «Авангарду», вирішили інакше. І генеральний директор клубу Геннадій Величкін почав умовляти Малкіна залишитися в «Металурзі» ще один рік. А потім, мовляв, їдь у свій Піттсбург.
І вмовляв настільки переконливо, що хокеїст чомусь погодився підписати нову угоду. Чітко пояснити свій вчинок Євген не може досі. Він настільки хотів, щоб усі сторони в разі його переїзду до США залишилися задоволені, що, швидше за все, просто не міг дати жорстку відсіч Величкіну, посоромився когось образити. А, можливо, просто не зміг пересилити себе. Адже мав справу з людиною, яка була верховним начальником у клубі. Авторитет, розумієте, тиснув…
А вже потім, через кілька днів після підписання контракту, коли Малкін втік зі збору «Металурга» у Фінляндії та полетів до Америки, він поділився подробицями з кореспондентом російської газети «Спорт-Експрес»: «Вперше я зателефонував своєму агенту Джей. Пі. Беррі (представник агентської фірми САА Hockey) до того, як у мене почалися переговори з «Магніткою». Він сказав: «Нізащо не підписуй з ними контракт», і я з цим погодився. Але потім так вийшло, що контракт я все ж таки підписав. О третій годині ночі. А наступного ранку я зателефонував Беррі й попросив, щоб він допоміг мені поїхати до США. Чому підписав контракт, якщо не збирався цього робити? Підписав, тому що на мене сильно тиснули. Я їм без кінця пояснював, що хочу поїхати в НХЛ, що мені як гравцю необхідно рости, що я обіцяв «Піттсбургу»... Але мене ніхто не хотів слухати. Вони напирали зі своїми аргументами, багато говорили про те, що ведуть якусь політику з НХЛ, пов'язану з новою угодою, і що їм треба тиснути на американців. Такі справи. У них – політика, а що в мене, нікого з них не цікавило. Ось я й образився на Величкіна. Не можна так робити з людьми, не можна змушувати підписувати договори о третій ночі. Та й взагалі… Розумієте, того року вони обіцяли мене відпустити через сезон. Обіцяли! А тут – політика. Виходить, що їм тримати слово необов'язково?»
У Магнітогорську не хотіли відпускати Малкіна до США не просто так. Справа в тому, що Росія – єдина з європейських країн, яка не підписала колективний договір з НХЛ. Росіян не влаштовували умови американців. Ті готові були платити по $200 тис. за будь-якого хокеїста, який перебрався до Ліги – хоч за зірку калібру Овечкіна, хоч за гравця, який поступається йому в майстерності в десятки разів. Всій Європі такий підхід подобався, оскільки раніше чехи, шведи або фіни взагалі жодних грошей не отримували, а от російські клуби хотіли мати набагато більше за підготовку своїх талантів і вести переговори безпосередньо з клубами НХЛ.
Але ті плювали на скарги з-за океану, оскільки працювали згідно з чинним договором, а раз росіяни його не підписали, то навіть 200 тис. їм не діставалися. На якій підставі платити? А в Росії взагалі немає закону про професійний спорт. Усі трудові відносини, якщо вникати в юридичні тонкощі, регулюються КЗОТом. А згідно з цим кодексом, хокеїст має такі ж права, як і сантехнік – тобто може будь-якої миті звільнитися за власним бажанням. І крапка. Жоден суд у світі, отримавши на руки такі документи, не змусить клуб НХЛ заплатити росіянам якісь відступні. За що? За найманого працівника? То завтра тоді доведеться змусити один банк заплатити іншому за перехід клерка або менеджера. Почнеться хаос.
Іншими словами, жадібність фраєра згубила. Хоча росіян попереджали, що вони залишаться ні з чим, якщо не погодяться на компенсацію в розмірі 200 тис. Величкін же хотів отримати за Малкіна в сімнадцять разів більше – 3,5 млн, а тому відтягував момент прощання з молодою зіркою. Сподівався, що новий голова російського хокею Владислав Третьяк зуміє домовитися з НХЛ безпосередньо. Але виграти час не вдалося.
Хоча генеральний директор «Металурга» зробив практично все, що від нього залежало. Адже не міг же він, підписавши контракт з Малкіним до 1 травня 2007 року, посадити його в карцер, щоб виключити можливість втечі. От і вийшло, що, як тільки з'явилася можливість утекти, хокеїст нею скористався.
Агент Євгена – той самий Джей Пі. Беррі – майже одразу ж дізнався подробиці підписання контракту з Малкіним і вважав, що він був нав'язаний в умовах психологічного тиску. А це, за американськими законами, робить контракт недійсним. Чи було насправді тиск? Судіть самі, а ми надамо вашій увазі коротку хронологію подій, викладену молодим хокеїстом.
Отже, спочатку Малкін мав бесіду з президентом клубу Віктором Рашніковим, якому знайшов сили та можливість відмовити. Той одразу сказав, що питання має вирішитися прямо зараз, і це рішення буде остаточним. Тому прийняв відмову інтелігентно. Але далі ситуацію під свій контроль взяв Величкін. Переговори плавно перемістилися до квартири Малкіних, де також був присутній помічник Величкіна – Купріянов, а також ще один агент хокеїста – Ушаков. Додому до Євгенія вся компанія прибула ближче до півночі, а Величкін одразу почав тиснути на матір хлопця. Мовляв, впливайте на сина, він має підписати контракт заради збірної, заради клубу, який його виховав, заради угоди з НХЛ. Думка самого Малкіна в цей момент гостей не цікавила, і йому просто закривали рота. Мовляв, нікуди ти не дінешся з підводного човна…
Врешті-решт, батьки запропонували повернутися до розмови наступного дня. Але Величкін без підпису хокеїста з квартири йти не збирався. А коли мама натякнула, що вже пізно, гендиректор запитав прямо: «Ви що, виженете нас з дому?» Сам Малкін каже, що в цей момент зрозумів, що подальший опір марний. Ці люди будуть сидіти в їхній квартирі тиждень або два, якщо знадобиться, поки не отримають свого. «Я зрозумів, що щось пояснювати вже марно. Тому що рано чи пізно підписати контракт нас змусили б. Звичайно, складно зрозуміти, як я, вже остаточно вирішивши покинути «Металург», своїм же підписом погіршив ситуацію. Це складно пояснити, але я підписав контракт, тому що хотів припинити цей тиск і не бажав, щоб таке тривало щодня. Мені треба було тренуватися, готуватися до сезону, а не сперечатися без кінця. Коли я пропонував вирішити всі питання з «Піттсбургом» полюбовно, директор відповідав, що по-хорошому не вийде: «Або нам платять два мільйони, або ти залишаєшся, або суд. Але суд ми виграємо, і ти взагалі опинишся ніде».
Словом, вичавили з хлопця підпис, але його рішення все одно не змінили. А його втеча з розташування «Металурга» – неначе історія з життя Джеймса Бонда.
Щоб, відповідно до чинного в Росії КЗпП, звільнитися з магнитогорського клубу, Малкіну достатньо було написати заяву про звільнення. Але з першим таким документом Величкін вчинив дуже просто – викинув. Тож вдруге Євгеній не став звертатися до генерального директора, шкодуючи свій особистий час, а тим часом його агенти розробляли хитрий план. Паспорт хокеїста залишався в руках Величкіна, тому про втечу й думати не було чого. А от коли справа дійшла до виїзду за кордон, все стало на свої місця.
«Металург» збирався поїхати до Фінляндії на збір. При перетині кордону, природно, паспорт мали повернути Малкіну, якому підказали, що найкраще буде спочатку втекти, а потім поставити клуб до відома про своє бажання піти. І щойно хокеїст опинився в аеропорту Гельсінкі, а команда почала проходити паспортний контроль, Євгеній підійшов до агента з фінськими помічниками і вони, користуючись звичайною в таких випадках метушнею, покинули аеровокзал, сіли в мікроавтобус і вирушили на заздалегідь зняту квартиру у фінській столиці. В цей час в американському посольстві в Гельсінкі вже повним ходом йшло оформлення візи для Малкіна. Процес пішов, причому маховик закрутився з такою швидкістю, що керівництво «Металурга» навіть рота не встигло розкрити. Візу було отримано на третій день перебування російського таланту у Фінляндії – значною мірою завдяки виконаній заздалегідь роботі.
У Штатах хокеїста відвезли до Каліфорнії, поселили в готель, дали можливість тренуватися, підтримувати форму і поступово освоюватися на новому місці – вчити мову (виявляється, хлопець, збираючись до США, англійською особливо не переймався), звикати до ритму життя, звичаїв, поступово приходити до тями від пережитого. І вже на початку жовтня Євгеній вийшов на лід і з ходу почав показувати шикарний хокей. Почав забивати з першого ж матчу і навіть мало не встановив новий рекорд НХЛ за тривалістю результативної стартової серії…
Слухання «справи Малкіна» відбулося 15 листопада у федеральному суді Манхеттена. Заокеанська Феміда постановила, що Малкін має повне право грати за «Піттсбург» (так само як і ті, що проходять за таким самим обвинуваченням Таратухін і Міхнов). Суддя Лоретта Преска, зокрема, зауважила, що відповідно до трудового законодавства Російської Федерації, будь-який працівник може звільнитися через два тижні після повідомлення підприємства або організації, в якій працює. Повідомивши свій клуб, Малкін, таким чином, діяв у рамках закону Росії. А це означає, що компенсації в розмірі $3,5 млн «Металург» не отримає.
Загалом, вкотре було доведено те, що й так усім було ясно: будь-який російський хокеїст може поїхати до НХЛ, коли захоче. Росіянам перемогти в американському суді практично неможливо. Занадто різняться спортивні законодавства. Можливо, ситуація зміниться з прийняттям у Росії нового закону про фізичну культуру і спорт, у якому будуть чітко прописані норми відносин клубів із гравцями. Щоправда, адвокат «Металурга» Олександр Беркович вважає, що «суд поки що відмовив у задоволенні нашого попереднього прохання» про введення заборони на гру Малкіна за «Піттсбург». Він буде консультуватися зі своїми клієнтами щодо подальших планів і, не виключено, продовжить судовий розгляд. Але, судячи з усього, до кінця сезону Малкін за «Піттсбург» дограє без проблем.