Банда контрабандистів у широкому стилі через оголошення в пресі (у тому числі й російськомовній) знаходила осіб, які за невелику винагороду були готові підписати гостьове запрошення абсолютно незнайомим їм громадянам з країн СНД. Часто ці запрошення виставлялися від імені незаможних отримувачів соціальної допомоги з числа корінних німців або пізніх переселенців.
Під час співбесіди в німецькому посольстві в Києві запрошені вказували на своє бажання ознайомитися з пам'ятками Баварії, відвідати давнього приятеля, придбати ділянку землі чи придивитися нерухомість, зав'язати ділові контакти з німецькими фірмами. Іншим способом створення бази для отримання шенгенської візи було подання свідоцтв про замовлення групових подорожей територією Німеччини. Через трудомісткість німецькі іноземні представництва в країнах СНД не могли в повному обсязі перевірити справжність запрошень і видавали в'їзні візи, що називається, навмання.
Справжніми цілями поїздки на «золотий» Захід була нелегальна трудова діяльність - на будівництвах, як прибиральниці тощо. Частина нелегалів вирушила далі в Європу, деякі з іноземців приїжджали до Німеччини з метою скоєння правопорушень.
Як кажуть, скільки мотузочці не витися, а кінець буде. Так і в цій історії: правда випливла на поверхню, і втручання поліції поклало край організованому контрабанді людей на території ЄС. Підсудні були визнані винними в нелегальному провозі до ФРН сотень громадян різних країн СНД, особливо України. Родом з України головний обвинувачений був засуджений до п'яти років позбавлення волі, його спільники також отримали різні строки позбавлення волі.
Чи був МЗС Німеччини співучасником правопорушень?
В обґрунтуванні свого вироку головуючий суддя вказав на серйозні упущення німецького МЗС, які полегшили злочинцям їхні темні справи. Каменем спотикання для суду став базовий указ міністерства про правила видачі іноземцям в'їзних віз. На думку судді, він порушував чинне законодавство про правовідносини іноземців. На його авторів (федеральний міністр внутрішніх справ Отто Шілі, міністр закордонних справ Йошка Фішер і колишній міністр без портфеля в МЗС ФРН Лудгер Фольмер) суддя поклав частину провини за скоєння зазначених правопорушень. Після цього вироку в суспільстві не вщухає полеміка про нібито злочинну недбалість, що панує в німецьких іноземних представництвах у СНД. Парламентська опозиція навіть зажадала розгляду цієї теми в рамках «актуальної години», присвяченої найгострішим темам поточного життя країни.
Зі свого досвіду фахівця в галузі правовідносин іноземців я вважаю гарячковість і тон повідомлень преси невиправданими. Критикований і тим часом уже скасований базовий указ МЗС приписував німецьким посольствам і консульствам безперешкодну видачу віз чесним заявникам. Відхиляти візові заяви слід було лише в разі дійсно обґрунтованої підозри у зловживанні правом в'їзду до ЄС.
Правова база отримання іноземцями в'їзної візи
На цьому місці я хотів би коротко окреслити правову базу в'їзду іноземців на територію Німеччини з метою короткострокового візиту. В принципі, іноземці не мають правопретензій на видачу візи. Із зазначенням мотивів свого бажання відвідати ФРН вони можуть лише клопотати про видачу такої. Кожна держава володіє безумовним і невблаганним суверенітетом і сама вирішує, кому дозволити в'їхати на свою територію, а кому ні.
Щоправда, іноземець може вимагати акуратно обґрунтованого рішення за своїм візовим клопотанням. Посольство чи консульство не має права відхилити заяву з малозрозумілим обґрунтуванням: мовляв, не покладено — і все тут. Німецьке іноземне представництво повинно враховувати справедливі інтереси заявника та його обґрунтоване бажання відвідати ФРН. Такими обґрунтованими інтересами в першу чергу, звичайно, є контакти з родичами, які проживають у Німеччині. Іншими поважними причинами вважаються груповий чи індивідуальний туризм, навчання у ФРН як іноземного студента, ділові поїздки.
Відмова видати в'їзну візу, як правило, обґрунтовується так званою «неготовністю до повернення». Дійсно, після приїзду до ФРН низка «туристів» укладає в Німеччині шлюб, переходить на нелегальне становище або подає заяву про надання політичного притулку. Якщо в посольства є конкретні підозри в цій самій неготовності — тоді, звичайно, іноземне представництво зобов'язане захистити державу від проникнення небажаного іноземця і з повним правом може відхилити його візову заяву. Головним спірним пунктом є критерії оцінки візової справи — чи достатньо для відхилення заяви вже незначних підозр про неготовність до повернення, чи мають бути дійсно вагомі підстави для відмови?
Краще посилити посольство, ніж зачиняти двері в країну
Спірний указ МЗС приписував дипломатичним чиновникам позитивно ставитися до заявників. Відхилення візової заяви могло відбуватися лише за наявності вагомих підстав. Приписана практика справді призвела до значної кількості позитивних рішень за візовими заявами. Квота відмов, вочевидь, лежала в районі 10%. На мою думку, це зовсім не свідчить про протиправні та легковажні дії німецьких іноземних представництв.
Закон про іноземців не передбачає певної квоти відмов. Для відвідування України громадянам Німеччини також потрібна в'їзна віза. Українське посольство в ФРН, однак, схвалює практично всі візові заяви, і ніхто його за це не критикує. Громадяни Німеччини, правда, не займаються в Україні нелегальними промислами. Я, навпаки, позитивно сприйняв міністерський указ про зміну правил видачі в'їзних віз. Він значно полегшив зустрічі родичів на території ФРН. Проникнення небажаних елементів до країн ЄС за допомогою німецької візи свідчить, радше, про необхідність посилення персонального та технічного оснащення німецьких іноземних представництв. Також необхідно покращити роботу з органами управління держави перебування. Запит до МВС України міг би виявити попередні судимості заявника тощо.
Мій досвід адвоката також не свідчить про те, що практично кожен заявник без жодних проблем отримує в німецькому посольстві бажану візу. В останні роки я займався великою кількістю випадків відмов. Практично завжди йшлося про членів сім'ї з СНД, які хотіли б відвідати своїх близьких родичів, що проживають на території Німеччини. Часто ці відмови сильно травмували постраждалих осіб. Далеко не завжди родичі, які перебувають у Німеччині, можуть самі відвідати країни СНД. Не повинно бути так, що 75-річна немічна мати через стан здоров'я не може побачити свого єдиного сина, який проживає в Узбекистані. Син же не може відвідати ФРН через підозру, яку плекають співробітники посольства, у мнимій «неготовності до повернення». Ця позиція несумісна з гарантованим конституцією захистом сім'ї.
Загалом, слід побоюватися, що «бетонні лоби» в МЗС скористаються скандалом для різкого посилення правил видачі в'їзних віз, що невблаганно призведе до збільшення кількості людських трагедій розділених сімей.
Описана мною проблема дуже гостра і зачіпає суттєві інтереси ФРН, а не лише іноземців. Більшість гостей країни є чесними туристами: відвідують родичів, оглядають пам'ятки, купують автомобілі, навчаються в різних навчальних закладах. Усе це приносить Німеччині великий дохід і створює робочі місця. Загалом, зводячи високі бар'єри для в'їзду, разом із брудною водою (шахраї) можна запросто виплеснути і дитину (чесні туристи).
Робота з посольством
Я хотів би дати зацікавленим особам кілька порад щодо модальності спілкування з німецьким іноземним представництвом. Подання візової заяви зазвичай пов'язане з короткою співбесідою в посольстві. Темами є наміри заявника, його можливе бажання залишитися в Німеччині на тривалий час або взагалі переїхати на постійне проживання, укладення шлюбу та інші особисті стосунки.
Відомо, що загальний рівень життя та ступінь суспільної безпеки у ФРН значно вищі, ніж у країнах СНД. Тому багато опитуваних чесно плутаються при відповідях на запитання з подвійним дном. Вони зовсім не мають на увазі, що після приїзду до Німеччини подадуть заяву про надання притулку або підуть у підпілля. Дипломатичні чиновники, однак, часто упереджено тлумачать невинні відповіді заявників. Під час співбесіди заявник повинен недвозначно вказати співробітнику посольства на свою готовність своєчасно повернутися в країну походження. Також доцільно вказати на категоричну відсутність намірів переселитися до ФРН.
Інакше виглядає ситуація з гостями, чия заява про переселення перебуває в обробці у Федеральному адміністративному відомстві, але це окрема тема. Тут, зрозуміло, заявники зобов'язані правдиво відповідати на всі запитання, які їм ставлять у посольстві.
Порядок оскарження відмовних рішень
Відмовне рішення посольства не містить обґрунтування відмови. Такий порядок відповідає чинним правилам. Ця відмова може бути оскаржена різними засобами залежно від вказівок, що містяться в самому відмовному рішенні. Якщо відмова посольства не містить інших вказівок, її можна оскаржити протягом року в адміністративному суді міста Берліна.
Після отримання відмови насамперед я рекомендую подати до посольства ремонстраційне прохання. Ремонстрацією називається ввічливо та аргументовано написане прохання про повторний розгляд справи. У ньому необхідно ще раз підкреслити та підкріпити вагомими доказами (сім'я, робота тощо) свою готовність до повернення. Також слід попросити посольство докладно обґрунтувати причини відмови та тлумачно спростувати всі сумніви працівників посольства.
У відповідь на ремонстраційне клопотання посольство видає ремонстраційне рішення. Якщо посольство відмовиться повторно видати бажану візу, не залишається нічого іншого, як звертатися по допомогу до адміністративного суду Берліна. Скарга до суду має бути подана протягом місяця після отримання ремонстраційної відмови. Дотримання зазначеного строку є дуже важливим моментом у всій процедурі юридичного розгляду.
Судовий процес — багатотрудна та тривала процедура, але все ж в обґрунтованих випадках я раджу піти на неї. Відмова в отриманні візи заноситься до комп'ютера і може стати причиною для подальших відмов уже навіть без повторного розгляду обставин справи. Це може назавжди, принаймні до падіння візового режиму між країною походження та Німеччиною, закрити дорогу для відвідування країн Євросоюзу.
Повинен сказати, що в ряді випадків — зрозуміло, що все залежить від конкретної ситуації, — мені вдавалося під час судового розгляду домогтися від посольства бажаної для моїх клієнтів візи. Виклик до суду та трудомісткий розгляд справи однаково небажані як для германського МЗС, так і для самого позивача. Тому в обмін на припинення судової справи дипломати часто готові піти на поступки та задовольнити візову заяву позивача.
Томас ПУЭ, німецький адвокат
Спеціально для «Заграницы».