Студентський обмін – це можливість провести семестр в іншій країні. Деякі вітчизняні виші пропонують пройти стажування в Німеччині. Що найбільше дивує в німецькому виші, як облаштувати побут і що допоможе налагодити спілкування з німцями? Студенти поділилися своїми враженнями з кореспондентом Deutsche Welle.
Катерина Астаф'єва (провела семестр за обміном у Грайфсвальдському університеті):
– Найбільше мене вразила кількість навчальних годин. Мені здається, у Німеччині навчаються набагато менше порівняно з нашою країною і отримують менше домашніх завдань. Залишається багато вільного часу, який можна витратити на щось цікаве. Наприклад, я подорожувала.
Стипендія в мене була 650 євро на місяць, частково мені відшкодували витрати на дорогу. Житло я не шукала, оскільки їздила за програмою обміну від університету. Я просто надіслала заявку до Грайфсвальда, і мені надали недорогу кімнату в гуртожитку. Тому на життя мені вистачало з лишком. До того ж Грайфсвальд – маленьке місто, там все дешевше. На транспорті я економила, бо їздила на велосипеді. Знайомий дав мені його безкоштовно. Грошей мені вистачало і на «гулянки»: у Німеччині студенти часто влаштовують вечірки. У підсумку я вивчила німецьку настільки, що тепер запросто можу спілкуватися з німцями за кухлем пива.
З німцями я познайомилася завдяки своєму Buddy – студенту-тьютору. Я швидко влилася в компанію його друзів. Тож нестачі у спілкуванні в мене не було. Але студенти, з якими я ходила на заняття, особливо не йшли на контакт, хоча я кілька разів пробувала з ними заговорити. Мені здалося дивним, що багато іноземців спілкувалися тільки між собою і радше практикували англійську, ніж німецьку.
Євген Дулепінський (навчався за обміном у Ростоці):
– Мене здивувало, що студентів не розподіляють по групах. Кожен може сам складати свій розклад. Головне – виконати мінімальний план з встановлених предметів, а коли саме ти їх складатимеш – це вже тобі вирішувати. В решті ти можеш відвідувати лекції, які цікаві саме тобі. Мінус такого навчання – у вас явно не буде спільної фотографії випускної групи, на якій всі обличчя будуть знайомі.
Ще мене вразила система оцінювання знань. Наприклад, мені здається, що оцінка, яку ти отримуєш у німецькому виші, об'єктивніша. Так, викладачі в Німеччині ставлять дробові оцінки, наприклад – «1,5». Тому отримати максимальний бал – «1,0» – досить складно.
Стипендії мені на все вистачало, хоча вона й не була великою. Побут облаштовував легко: закуповувався напівфабрикатами і розігрівав у мікрохвильовці. Всі мої мрії про те, що я навчуся готувати, коли «притисне», не справдилися. Продукти в німецьких магазинах якісні та відносно дешеві. Але якби я ще й готував, то заощадив би значно.
Коли я приїхав до Ростока, то спеціально перший час не знайомився з російськими студентами, які так само приїхали за обміном. У Ростоці я склав собі розклад і, приходячи на пару, сідав поруч із кимось із німецьких студентів і починав розмову. Темою могло бути що завгодно: лекція, викладач. З деякими студентами в мене склалися приятельські стосунки. Вечорами ми ходили в бар або клуб. Ще я зробив досить дивну річ за мірками інших студентів: я записався на курси російської мови. Саме там я познайомився з німцями, які цікавилися моєю рідною мовою.
Ана Назірова (проходила стажування в Берлінському університеті імені Гумбольдта):
– У німецькому виші система навчання багато в чому відрізняється від тієї, яка прийнята у нас. Студентам надана повна свобода. Ти можеш не ходити на лекції, однак на іспиті ти зобов'язаний знати все.
Знайти житло в Берліні важко. Орендодавці про це знають і завищують ціни. При університетах, звісно, є гуртожитки, однак і там чекати черги можна більше семестру. Набагато легше тим, хто приїхав на стажування через службу обмінів (наприклад, DAAD), яка піклується про місце в гуртожитку.
Щоб заощадити на проживанні, ми з подругою вирішили шукати кімнату або квартиру на двох через сайти з оренди житла. Нам пощастило, і кімнату вдалося знайти за два тижні. Що було в новинку, так те, що в житлових будинках існує так звана «тиха година» приблизно з 13:00 до 15:00, коли заборонено шуміти, музикувати, пилососити і навіть викидати скляні пляшки у сміттєві баки. Це ж правило поширюється на вихідні та святкові дні, і під нього доводилося підлаштовуватися.
Найбільші витрати становило проживання – 300 євро щомісяця, на харчування йшло щонайменше 200 євро, а на різноманітні розваги (від музеїв і театрів до вечірок) – близько 100-150 євро.
До початку навчання я відвідувала мовний курс при університеті, де познайомилася з іншими студентами за обміном. Надалі спілкувалася також в основному з ними, адже для всіх нас життя в Німеччині було в новинку. Ми ділилися враженнями і допомагали одне одному вирішувати схожі побутові проблеми.