Спочатку туризмом і подорожами займалися лише дуже заможні люди (винятком можна вважати паломників, які відвідували святі місця). У XVIII столітті величезної популярності набули подорожі для поправки здоров'я – «на води». У 1758 році у Великій Британії було створено першу (і нині існуючу) туристичну компанію Cox & Kings. Однак з початком промислової революції та розвитком комунікацій ситуація почала кардинально змінюватися. У світі – насамперед у Європі та Північній Америці – зросло благополуччя населення, у найманих працівників з'явилися гарантовані вихідні, а в ряді випадків і відпустки. В результаті почала зростати і кількість туристів. У 1841 році британський підприємець Томас Кук організував залізничну екскурсію для 570 клієнтів, згодом створив компанію Thomas Cook. Так з'явився масовий туризм.
Це був початок туристичної революції, що породила величезну кількість різновидів туризму, індустрію курортів, особливих фінансових інструментів (наприклад, дорожніх чеків), що сприяли створенню індустрії розваг (багато свят і фестивалів організовані спеціально для залучення туристів), систем комунікацій, розвитку великого спорту (наприклад, Олімпіад) тощо. У 1937 році Ліга Націй (попередниця ООН) вперше використала терміни «туризм» і «турист» в офіційних документах. Туризмом почали називати подорож, яка здійснюється за межі рідної країни більш ніж на добу.
Річард Шарплі та Девід Телфер, автори книги «Туризм і розвиток», зазначають, що у світі склалася «державна мода» на туризм. Лише поодинокі країни не рекламують себе як туристичні центри. Туризм став складовою частиною стратегічних концепцій економічного та соціального розвитку. Туризм намагалися і намагаються розвивати країни, що мають зовсім різні економіки та політичні системи. Наприклад, після розпаду СРСР і припинення радянських субсидій Кубі туризм став основним двигуном економіки острова Свободи. У 90-ті роки Ірак організував міжнародну рекламну кампанію: «Від Навуходоносора до Саддама Хусейна: 2240 років миру та процвітання». Багато країн використовували туризм для того, щоб працевлаштувати людей, які втратили роботу через занепад якихось інших галузей економіки.
У світі є досить багато держав, що отримують левову частку своїх доходів за рахунок туристів. Так живуть, наприклад, європейські Монте-Карло та Сан-Марино, бюджет яких на 90% формується за рахунок туристичних надходжень. На Кіпрі у сфері туризму зайняті 25% людей працездатного віку. Навіть у країнах, що мають диверсифіковані економіки, утворюються спеціальні туристичні зони. Наприклад, Лос-Анджелес у США менш ніж за століття перетворився з маленького містечка на величезний мегаполіс. Причиною цьому став його м'який клімат і близькість до океану, що дозволило йому стати спочатку популярним місцем відпочинку, а згодом наростити й інші економічні м'язи.
З іншого боку, у туризму є не тільки плюси, а й мінуси. У 1899 році норвезький економіст, який працював у США, Торстейн Веблен, опублікував книгу «Теорія розслабленого класу», у якій вперше помітив основну рису консюмеризму: при здійсненні покупок люди стали керуватися ірраціональними спонуканнями. Зокрема, вони стали купувати певні товари, щоб підкреслити свою приналежність до певної соціальної групи. Веблен приділив увагу і зароджуваному туризму. Він зазначив, що сучасні йому американці та європейці подорожують для того, щоб їх бачили подорожуючими. Відпочинок став проявом вищої елегантності та стильності.
Відомий французький філософ Жан Бодрійяр у 1980 році опублікував книгу «Америка», яка була написана на основі його спостережень за США. Бодрійяр зазначав, що Каліфорнія – улюблене місце любителів пляжного відпочинку та серфінгу – є новим типом цивілізації «курортного типу». За його прогнозом, з кожним роком у світі зростатиме кількість місць, призначених насамперед для відпочинку. Це призведе до апокаліпсису, оскільки люди опиняться зацікавленими в «легкості» життя та роботи.
Американський історик Хел Ротман, автор книги «Угода з дияволом», зазначає, що туризм дозволяє оживити економіку. Однак він веде до тяжких і часто незворотних наслідків: завдається шкода способу життя місцевих жителів, вони втрачають політичну автономію, оскільки змушені насамперед враховувати думки турагенцій та туристів, страждає навколишнє середовище, у туристичних центрах зникає доступне житло, від чого страждають самі місцеві жителі тощо.
Історик Фебе Кропп, автор дослідження «Культура та пам'ять сучасного американського місця», стверджує, що туристи трансформують світ під свої потреби, причому, коли змінюються туристи – змінюється і світ. Вона описує показову метаморфозу, що сталася з каліфорнійським містечком Палм-Спрінгс. На початку XX століття це був маленький курорт для туберкульозних хворих. У 50-ті роки він став улюбленим зимовим місцем відпочинку для еліти західних штатів США. У 60-ті – популярним серед голлівудських кінозірок курортом. У 70-ті роки він перетворився знову – цього разу його облюбували заможні пенсіонери. У 90-ті Палм-Спрінгс став місцем відпочинку геїв та лесбійок. На початку XXI століття сталася нова метаморфоза: місцеве індіанське плем'я створило на своїй території казино, в результаті Палм-Спрінгс почав перетворюватися на центр грального бізнесу.
Дін МакКаннелл, автор книги «Турист. Нова теорія відпочиваючого класу», вважає, що турист - це апофеоз сучасної людини. З появою туристів світ кардинально змінився - причому не зовнішньо, а внутрішньо. Гори, річки, історичні пам'ятки, народні звичаї, свята перетворилися на туристичні атракціони. Організатори поїздок вільно чи невільно створюють нову реальність: туристи повинні бути впевнені, що бачать справжнє, а не штучне, хоча, на думку МакКаннелла, в туристичних центрах серйозних відмінностей між «справжнім» і «зробленим для туристів» вже не існує. МакКаннелл робить сумний висновок: через те, що все більше місць на планеті перетворюється на курорти та туристичні центри, туризм поступово знищить неповторні особливості місцевих культур.
За матеріалами Washington ProFile.