Після закінчення школи наші шляхи розійшлися: я пішов навчатися до вишу, він з родиною переїхав на Північ. Зрідка переписувалися, зустрічалися. А потім і зовсім життя закрутило, завертіло. Я – «на окладі», а він – директор власного маленького ПП. Зустрічалися, пили горілку, скаржилися один одному на життя, будували плани. Уже тоді він мені зізнався, що цілком серйозно налаштувався на ПМЖ до Німеччини. Справа в тому, що мати його – з німців, із тих – «поволзько-казахстанських». Та й уся рідня давно вже в Німеччині. Ось і він вирішив спробувати долю. Серйозно зайнявся мовою, в німецьке товариство вступив. Обіцяв на «мерсі» за мною приїхати, показати Німеччину.
...З того часу минуло шість років. Я живу в Києві, він – у Львові. Не поїхав ще, чекає. Зате ми зустрічатися частіше стали. Адже посольство і консульство Німеччини знаходиться тут, у столиці...
Саме від свого друга я вперше почув історії про те, з якими проблемами доводиться стикатися під час оформлення документів, якими хитрощами доводиться домагатися тієї чи іншої довідки. Зовсім опустив був руки мій друг, але, як кажуть, надія вмирає останньою. У свій останній приїзд він просив мене розвідати про земляцтво німців. Казав, мовляв, від німецького товариства толку мало – одні слова. А про земляцтво ходить чутка як про «доброго батька-царя». «Гаразд, – відповів йому, – розвідаю».
Сьогодні в Україні діє кілька громадських організацій, так чи інакше пов'язаних з етнічними німцями. Земляцтво німців Києва серед них відзначено як найбільш активне в питаннях надання реальної допомоги цій категорії людей. Зустріч з головою правління Земляцтва Генріхом Адлером відбулася в його офісі, що неподалік від консульства Німеччини. Розмова була досить цікавою, тому й вирішив я її не тільки другові переказати, а й поділитися з ширшою аудиторією.
За фахом Генріх Ернстович – юрист. Свого часу, працюючи на громадських засадах начальником юридичного відділу Народної ради німців України, він поширив серед членів німецького товариства «Відродження» спеціальну анкету. В ході анкетування з'ясувалося, що фактично товариства як такого не існує. Його немає. Тобто, на папері, формально воно діє, але насправді...
Більш глибокий аналіз діяльності цієї організації й зовсім виявив такі негативні сторони, як банальне розкрадання грошових коштів, що спрямовуються урядом Німеччини на вирішення питань етнічних німців України. Все це підштовхнуло Генріха Адлера до створення альтернативної організації, що отримала назву «Земляцтво німців Києва». Коло завдань Земляцтва окреслене чітко й досить широко. До нього входять сприяння в офіційному визнанні німецької національності для тих, хто її має; сприяння у вивченні та популяризації німецької мови, культурних цінностей, розвитку національних традицій серед членів Земляцтва; сприяння розвитку у молоді національної самосвідомості; сприяння навчанню конкурентоспроможним в Європі професіям; встановлення контактів з молоддю в Німеччині; підтримка зв'язку з німцями, які переїхали до Німеччини на постійне місце проживання. Такий далеко не повний перелік питань, які ставить перед собою ця організація.
Основою діяльності Земляцтва Генріх Адлер зробив не декларативні заяви та обіцянки, а реальні практичні кроки, спрямовані на допомогу конкретним людям. За порівняно невеликий термін існування організації сотні людей змогли отримати реальну допомогу та підтримку. Тисячі питань, способи їх вирішення, юридичні «заковики» та шляхи їх легального обходу стали безцінним матеріалом для тих, хто сьогодні вирішує проблему еміграції до Німеччини. Чудовим підґрунтям для тих, хто не може приїхати до Києва за консультацією, став веб-сайт Земляцтва німців Києва – www.germany.com.ua. Тут можна отримати безкоштовну консультацію практично з будь-якого питання, що вас цікавить. Наведу лише деякі приклади.
Куди звертатися, якщо я вирішу поїхати до Німеччини?
– Насамперед необхідно довести своє німецьке походження, а також знання німецької мови. І головне при цьому – запис національності в паспорті. Якщо цей запис було зроблено з самого початку, тобто вже в першому отриманому вами паспорті, а в свідоцтві про народження національність батьків або одного з них зазначена як німець/німкеня, то в принципі ви можете виїхати до Німеччини. Для цього необхідно заповнити Antrag, який отримують у німецькому консульстві. Тут ви можете взяти не більше двох бланків заяв – для себе та своєї сім'ї.
Слід враховувати одну особливість: якщо подавач заяви за паспортом німець, але паспорт отримано не у встановлені законом строки (після досягнення 16 років або, для жінок, – при зміні прізвища внаслідок заміжжя), то шансів отримати дозвіл на прийом до Німеччини немає.
Мій дід був репресований у роки війни. Чи належу я до числа репресованих німців?
– Онук вважається нащадком репресованого.
Чи котирується в Німеччині вища педагогічна освіта?
– Основним критерієм оцінки педагогічної освіти є знання німецької мови. Цим, зокрема, визначатимуться і перспективи вашого працевлаштування на посаді викладача.
Крім того, відвідувачі сайту можуть почерпнути багато цікавої та корисної інформації – про діяльність німецького товариства «Відродження», про життя емігрантів у Німеччині. Окремий розділ присвячений питанням єврейської еміграції до Німеччини. До речі, напевно, багатьом буде цікаво дізнатися, що зараз набагато легше саме євреям потрапити до бундес-республіки. «Не секрет, – сказав Генріх Адлер, – що існує чимало випадків, коли, користуючись схожістю єврейських та німецьких прізвищ, наші німці видають себе за євреїв і благополучно перебираються без мовних тестів на постійне місце проживання до Німеччини».
Але, мабуть, найбільш корисною інформацією для всіх, кого хвилюють питання еміграції, буде той факт, що в Земляцтві німців Києва створено юридичний відділ, метою якого є необхідність юридичної підтримки етнічних німців, які проживають на території України. Консультації надаються як для членів товариства, так і для всіх бажаючих – правда, за наявності документів, що підтверджують належність до німецької національності та попередньої домовленості по телефону про зустріч.
...Чергова хвиля німецької еміграції (судячи з листів наших читачів) ще не скоро піде на спад. А внаслідок сьогоднішніх обставин, вважає Генріх Адлер, Німеччина для етнічних німців України стала злою мачухою. Взяти, наприклад, принизливі тести для східних переселенців на знання мови, культури та традицій історичної батьківщини. Вони-то й той свій «поволзький суржик» насилу відтворюють, і культура за радянські десятиліття у них створилася «своя»...
В результаті тільки в Києві сьогодні більше сотні так званих «відмовників», яким німецька влада відмовила на підставі того, що вони «недостатньо німці». Навіщо тоді, питається, було город городити. І не було б стільки знову поламаних доль, сліз, розчарувань. Адже тільки в Україні проживає близько 100 тисяч етнічних німців, які, як сказав Генріх Адлер, «опинилися в прорісі між двома демократіями – вже усталеною німецькою та все ще формуючою українською».