Подібних питань - сотні, але було б неправильно навіть намагатися відповісти на них, якщо спершу не поставити перед собою завдання розібратися в тих людях, які живуть в іншій епосі, в зовсім іншому світі, спілкуючись іншою мовою і, нарешті, маючи зовсім інший вигляд, проте є прямими нащадками великих правителів, ремісників, художників, будівельників і філософів.
Чуже обличчя
Всупереч хронологічному порядку, почнемо нашу розповідь з кінця, з найбільш різкого повороту в історії країни - з арабського завоювання. Саме з цього періоду, оскільки він є межею, що розділила долю єгипетського народу на дві частини - власне єгипетську та єгипетсько-арабську. Жорстокий жарт історії, в результаті якої один народ, що досяг таких вершин цивілізації, розчиняється в іншому, який прославився у всесвітній історії в основному лише завдяки своїм умілим, не знаючим страху воїнам.
Будь-яка людина, яка коли-небудь бачила скульптури та фрески із зображенням стародавніх єгиптян, опинившись у сучасному Єгипті, здивується їхній зовнішній несхожості з нащадками, що живуть нині на берегах Нілу. Судіть самі: великі мигдалеподібні очі, правильні, виточені риси обличчя, стрункі, підтягнуті фігури стародавніх єгиптян і округлі, в пухнастих віях, трохи навикаті карі очі, досить розпливчасті риси круглого обличчя, кремезні та приземкуваті фігури нинішніх єгиптян.
Інші обличчя, інший одяг, інша мова, нарешті. На перший погляд, творці великої цивілізації, що проіснувала десятки століть і пережила численні нашестя різних народів, просто зникли, залишивши після себе сліди лише на папірусі.
Але ні! У мозаїці арабських облич іноді промайне погляд мигдалеподібних очей, виявиться відстовбурчене фараонське вухо, а жести вуличних торговців чи танцівників нагадають раптом ті самі неповторно-кутуваті жести, якими на рельєфах храмів єгиптяни зверталися до божеств.
Дуже кумедна і водночас показова історія, пов'язана зі знахідкою однієї стародавньої дерев'яної статуї. Коли вже в наш час мешканці одного з єгипетських сіл викопали її із землі, вони раптом виявили таку разючу схожість дерев'яної людини з місцевим шейхом, що всі в один голос закричали: «Шейх ель-Баляд!» Тільки уявіть собі: сучасного шейха та його лиснючий, вгодований прототип розділяли більш ніж чотири тисячоліття!
А відвідавший Єгипет на початку вже минулого століття Андрій Білий писав, що єгипетська старовина проростала в Єгипті XX століття. Те, як поліцейські Каїра піднімають свою білу паличку, нагадувало йому жести єгипетських чоловічків на фресках. Так старий Єгипет із розкритих у пісках гробниць вривався на каїрський проспект. До речі, про каїрські проспекти.
Інтимне життя каїрських доріг
Будь-кого, хто вперше опиниться в Каїрі, населення якого, між іншим, становить 16 млн. осіб, і спробує перетнути один з його проспектів, чекає шок. Чому? Та тому що тут ніхто - ні водії, ні пішоходи - не дотримується правил дорожнього руху. Більше того, складається враження, що в Єгипті їх просто немає. Принаймні, знаків дорожнього руху ми не помітили, а всі побачені світлофори були схожі на бутафорію до постановки «Дядько Стьопа - міліціонер». Хоча якщо зламаний світлофор у цьому вірші все-таки дочекався свого дядька Стьопу, то до Каїра наш герой так і не дістався. От і кидаються нещасні пішоходи з усіх ніг у бурхливий потік машин, власники яких вдають, що їх не помічають, і зменшувати швидкість не збираються.
Загалом, аварії тут трапляються щохвилини. І ми не зустріли жодної машини - будь то старенька російська «п'ятірка» чи BMW останньої моделі, - на якій би не залишила свої незгладимі сліди інтимне життя каїрських доріг. А поліцейські дивляться на все це по-філософськи. На доказ цього нам розповіли таку історію. Співробітник українського посольства на новенькому, щойно купленому «мерседесі» виїхав у місто. Під'їхав до найближчого перехрестя, зупинився, і тут на нього буквально впав єгиптянин на мопеді. На блискучому крилі машини утворилася помітна вм'ятина. Постраждалий власник «мерседеса» викликав поліцейського, той прибув і обурено заявив: «Навіщо викликали? Жертв немає - отже, все гаразд». Так і сказав, безсовісний фараон, мовляв, все окей. І гордо пішов, щоб тими самими жестами з давньоєгипетських фресок регулювати нерегульований рух.
Давай закуримо, товаришу, по одній...
У таких місцях, як це, що носить назву Халь-ель-Халілі, чітко усвідомлюєш, що єгиптяни - сибарити, народ, який любить задоволення, звик насолоджуватися життям. Серед них досить рідко зустрінеш похмурих, замкнутих людей. А в цьому місці, за чашечкою кави по-східному, чаєм з кардамоном, кальяном, з якого в'ється легкий одурманюючий димок, взагалі здається, що час зупинився, а всі навколо - абсолютно щасливі та задоволені життям. У такі місця, завішані килимами, блискучими підносами ручної роботи, заставлені низькими зручними столиками на кривих ніжках та неймовірно зручними широкими лавками, на яких у разі потреби можна і розлягтися, єгиптяни - чи то чоловіки чи жінки, сивочолі аксакали чи зелені школярі, бізнесмени чи вуличні торговці - обов'язково зазирають протягом дня. Тут немає соціальних, статевих, вікових та інших відмінностей. Тут усі - шановні люди. Тут час зупиняється, справи та турботи відступають на другий план, і залишається головне - некваплива розмова в колі рівних, у колі співвітчизників, у колі єгиптян.
А ще єгиптяни живуть одним днем. У них з цього приводу говориться так: «Дай жити сьогодні, а завтра хоч убий». Ця риса єгиптян була помічена давним-давно, ще в XIV столітті один арабський історик писав: «У них немає звички робити запаси, як це прийнято в інших країнах, вони купують продукти щодня, вранці й увечері, на ринках». Він же зазначав, що для єгиптян характерно проводити час у задоволеннях. Можливо, саме для того, щоб долучитися до цього завидного вміння господарів країни, і з'їжджаються сюди гості з усього світу. Піраміди - це, звісно, добре, фараони - дивовижно, дайвінг - чудово, але головне - хоч на короткий відпускний період навчитися радіти життю. Хіба це не чудово?
Поліглоти мимоволі
Майже всі жителі цієї країни якщо й не природжені оратори, то принаймні за словом до кишені не полізуть. Ми дивувалися тому, як жваво, складно, образно висловлювалися випадково обрані на вулиці для інтерв'ю перехожі - люди найрізноманітніших професій, з різним достатком, культурним рівнем.
Цілком пристойною російською мовою звернеться до вас господар практично будь-якої крамниці чи магазину в Каїрі, Хургаді чи Луксорі - у тих місцях, де наплив туристів найбільший. Але не думайте, що рідною мовою в Єгипті вітають лише носіїв великої та могутньої. Німці, французи й американці теж не будуть обділені, бо, на відміну від багатьох наших мовознавців, практично будь-який єгипетський торговець - поліглот. Він чудово розуміє: немає знання мов - немає грошей, бо крамничок, які торгують тим самим товаром, що й він, - сотні, а покупця треба переконати в тому, що щасливим його зробить лише той товар, який він придбає саме в цьому магазині.
До речі, а як справи з українською мовою? - запитаєте ви. Дорогі співвітчизники, не переживайте, до вашого нашестя єгиптяни вже готуються. Принаймні шеф-кухар одного з ресторанів побажав нам «смачного», в одній із крамниць за покупку нас подякували «дякую!». А коли на запитання одному з поліглотів ми отримали відповідь «ніштяк!», стало зрозуміло - у жителів цієї країни ве-е-елике майбутнє.
Бізнес по-єгипетськи
Однак знання іноземних мов - не єдина перевага єгипетських торговців. Які ж вони винахідливі! Які ж вони кмітливі! Розуміючи, що закликання на кшталт: «Заходь, брате! Купувати не треба, тільки подивись», уже не діють, продавці вдаються до маленьких хитрощів. Наприклад, вони просять перехожих потенційних клієнтів написати в книгу відгуків свої враження від вітрини магазину. Розморені під жарким єгипетським сонцем туристи, не відчуваючи каверзи, заходять і починають сумлінно писати. А в цей час ненав'язливим фоном дзюрчить словесний потік наймилішого господаря магазину, який розповідає приблизно таке: «У моєму магазині ви можете купити натуральну квіткову есенцію, отриману тим самим способом, яким виготовляли есенцію з лотоса для єгипетських фараонів, і якою покропили Тутанхамона, перш ніж покласти в саркофаг. Наш продукт купують французи, і в магазині ви можете побачити есенції, з яких робляться найвідоміші у світі парфуми - «Шанель №5», «Кліма», «Лаура Бернаджотті» тощо. Будь-хто зможе зробити парфуми самостійно, треба тільки додати в есенцію у певній пропорції воду і спирт. Усім європейським жінкам я раджу купити есенцію «Арабська ніч». Її краплі треба нанести сюди і сюди (ви, напевно, здогадалися, куди), і тоді ваш чоловік запалає до вас ще більшою любов'ю. І ніколи вас не покине».
І ось уже рука тягнеться до гаманця, і ви купуєте оцю саму «Арабську ніч», щоб прив'язати до себе свого вірного чоловіка, який і не думав нікуди від вас відв'язуватися. Але розходяться всі задоволені одне одним: продавець підраховує прибуток, а довірливий турист лихоманково намагається згадати, скільки чого треба буде капнути в куплений заповітний флакончик, щоб єгипетська есенція перетворилася на справжні французькі парфуми. Загалом, крекс-пекс-фекс...
Акули капіталізму
Втім, усі ці хитрощі дрібних торговців - дитячий лепет порівняно з тим, що вигадують акули єгипетського капіталізму. І зараз я закликаю бути особливо уважними тих, хто найближчим часом збирається відвідати цю чудову країну.
Отже, ви приїхали до Каїра і, звісно, в перший же день хочете подивитися на найголовніше - славетний Каїрський музей, де можна побачити скарби фараонів і їх самих (правда, у вельми усохлому вигляді) і, звичайно ж, знамениті піраміди. Нарешті екскурсія позаду, ви сідаєте в автобус і передчуваєте зустріч з одним із чудес світу. Ось уже за сучасними міськими будівлями можна розгледіти величні силуети пірамід, здається, ще кілька хвилин - і ви відколупаєте від них шматочок собі на згадку...
Але не тут-то було. Раптом гід оголошує: «А чи не хочете заїхати на фабрику золота і дізнатися про давні традиції виготовлення золотих прикрас, які носили самі фараони?» І весь автобус в єдиному пориві вигукує: «Звичайно, хочемо!» Фабрика золота на повірку виявляється звичайним ювелірним магазином, у якому спритні торговці за лічені хвилини переконають вас у тому, що ви не можете поїхати на батьківщину, не купивши браслет із зображенням жука-скарабея, що приносить багатство, кулон із зображенням голови Тутанхамона, що приносить щастя, або кільце з чарівною голівкою чарівної ж Нефертіті, яке робить жінок такими ж чарівними. А оскільки гід ще в автобусі «чесно» попередив вас, що треба торгуватися, ви скидаєте з початкової вартості доларів двадцять і йдете вельми задоволені собою і своєю вигідною покупкою.
І ось знову попереду замаячили обриси пірамід, ось до них уже рукою подати, але знову лунає улесливий голос гіда, цього разу пропонуючи долучитися до таємниць папірусу. П'ять хвилин - і ви на «фабриці папірусу». Тут історія повторюється. Жваві російські бабенки у двох словах розкажуть вам про мистецтво виготовлення папірусу і переконають, що якщо ви не впишете своє ім'я, імена своїх рідних, близьких, начальника на роботі, сусіда по сходовій клітці в спеціальні овали на папірусах, які називають на французький манер «картушами», то не бачити вам щастя ні на цьому світі, ні на тому. А тому з грошима народ розстається легко і швидко.
Буде ще одна зупинка, цього разу - щоб підкріпитися перед відповідальним моментом знайомства з пірамідами. Звичайно, у спеціальному ресторані, де «їжу готують за старовинними, фараонськими (!) рецептами», з танцями та народними співами.
Загалом, забігаючи наперед, скажу: на огляд пірамід у вас залишиться не більше години, ваші гаманці значно полегшають, а кишені вашого гіда - навпаки, бо з продажу всіх цих «фараонських цінностей» (які, як виявиться незабаром, ви купили втридорога), з виручки від відвідування групою саме цього «унікального» ресторану він має свій, досить пристойний відсоток. Але що з нього візьмеш: хитрість - це також національна риса єгиптян, і за розуміння цього слід платити.
І все-таки нехай у вас не складається враження, що єгиптяни - ледачий і хитрий народ. Вони ще й великі трудівники, вправні ремісники, терплячі роботяги. Проповідь терпіння і стриманості залишається й нині однією з найпоширеніших у Єгипті. А в одній із крамничок, де торгують фруктами, ми почули від продавця таку сентенцію: «Я терпітиму доти, доки саме терпіння не втратить своє терпіння».
От предками саме цих людей, такими ж терплячими, винахідливими, вправними умільцями, веселими, лукавими і життєлюбними, і створювалося все те, що принесло і продовжує приносити Єгипту нев'янучу всесвітню славу. Тож фараони можуть спати спокійно.