«Це дуже особисте, адже кожні джинси пофарбовані по-своєму... У міру того, як ви їх носите, вони ніби набувають власної індивідуальності – з характерним особисто для вас малюнком зносу. З часом джинси сідають по вашій фігурі та стають унікальними», – каже Кара Ніколас, яка працює в компанії Cone Denim, одному з історичних виробників виробів з деніму.
Фабриці Cone Denim під назвою White Oak, розташованій у Грінсборо (штат Північна Кароліна, США), 20 квітня виповнилося 110 років. Тут виробляють усі штучно зістарені джинси цього бренду, тут же можна знайти колекцію човникових ткацьких верстатів моделі American Draper X3, вироблених у 1940-х роках.
Захоплення Ніколас автентичним денімом розпочалося у 1980-ті роки. «Тоді люди почали колекціонувати вінтажні джинси, і виникла ідея імітувати або відтворити первинні зразки. Ми брали за зразок джинси епохи рубежу століть та експериментували з сировиною, а також з різними складами фарби», – пояснює вона.
Починаючи з другої половини XX століття, джинси міцно влаштувалися в модному гардеробі – від темно-синіх підвернутих штанів у стилі рокабіллі, до кльошів і вічно актуальних скінні (вважається, що моду на них запровадив французький дизайнер Еді Сліман на початку 2000-х, будучи головним дизайнером Dior Homme). Однак походження джинсів суто утилітарне.
Одним із творців синіх джинсів, що з'явилися в 1873 році після каліфорнійської золотої лихоманки – на пару десятиліть пізніше її розквіту, вважають Лівая Страусса. На сайті компанії Levi’s розповідається історія баварця Страусса, який переїхав з Нью-Йорка до Сан-Франциско у 1853 році, щоб торгувати оптом тканинами та галантереєю. Його клієнт, кравець Джейкоб Девіс, шукав бізнес-партнера, щоб запатентувати модель штанів із заклепками у місцях найбільшого натягу – так вони служили довше. Патент на оформлення заклепками чоловічих робочих штанів був виданий Джейкобу Девісу спільно з Levi Strauss & Company 20 травня 1873 року. Цей день вважається датою появи синіх джинсів та нової категорії робочого одягу.
Як розповідають у Levi’s, у першої моделі синіх джинсів – спочатку названих XX «комбінезон до пояса» – була одна задня кишеня з дугоподібною прошивкою, кишеня для годинника, хлястик, ґудзики для підтяжок і мідна заклепка між ніг.
Стверджується, що основний матеріал для їх виробництва – денім – походить із французького міста Нім. Його назва – вимовлене на американський манер словосполучення Serge de Nimes (тобто саржа з Німа). Для деніму характерне переплетення основних ниток кольору індиго з незабарвленими уточними (набивними) нитками. Ця міцна бавовняна тканина саржевого переплетення в XIX столітті використовувалася для виробництва штанів, які носили моряки з італійської Генуї. Існує думка, що ці штани були попередниками джинсів, а від французької назви Генуї – Gеnes – ймовірно походить саме слово «джинси».
В якості слогана було обрано фразу «Зміцнений заклепками робочий одяг із справжнього синього деніму». В якості відмітного знака – шкіряний прямокутник Levi’s «Два коні», який з'явився у 1886 році. На ньому зображені джинси, розтягнуті між двома робочими кіньми – як символ міцності. У 1890 році моделі під назвою XX, що стала згодом уніформою табунників коней на дикому Заході, було присвоєно номер партії 501. Варіант з двома задніми кишенями з'явився у 1901 році, а поясні петлі додали у 1922 році. У 1936 році на праву задню кишеню штанів стали нашивати червоний ярличок: як стверджують у Levi’s, він був потрібен, щоб «відрізняти комбінезони Levi’s від виробів конкурентів, які використовували темний денім і дугоподібну прошивку».
Голлівудські вестерни пробудили у глядачів інтерес до ковбоїв, і в 1930-ті роки сині джинси стали одягом для мас, а потім увійшли в молодіжну культуру 1950-х під впливом голлівудських бунтарів у джинсах – таких, як Джеймс Дін. Вважається, що підлітки почали вживати слово «джинси» в тому ж десятилітті, однак лише у 1960 році компанія Levi’s замінила термін «комбінезон» на «джинси» в рекламі та на упаковці.
Перша телевізійна реклама джинсів Levi’s вийшла в ефір у 1966 році, а жіноча модель 501, яка при пранні сідала по фігурі, з'явилася у 1981 році. Для неї зняли легендарну рекламу «Тревіс» (це ім'я вимовляє героїня в кінці ролика).
У сучасній історії джинсів стався новий поворот: культовим став японський денім – з незрізаною крайкою, так званий «селвідж». Він виготовляється на традиційних верстатах човникового типу: в результаті виходить вузька смуга тканини, з якої не потрібно зрізати крайку та обробляти її оверлоком. В якості матеріалу використовується 100-відсоткова бавовна, фарбування проводиться виключно натуральним барвником індиго. Американські виробники відмовилися від подібних верстатів на користь більш дешевого «широковерстатного» виробництва.
Прагматичне коріння деніму було зумовлене його міцністю та довговічністю, а дорогу в модний гардероб джинсам проклало поява принципово нових тягучих волокон. Пік припав на 2000-ні роки – еру джеггінгсів (гібрид джинсів та легінсів). Винахід синтетичних волокон під назвою «спандекс» розширив діапазон можливостей, погоджується Кара Ніколас з Cone Denim. За її словами, свою роль відіграло також використання екологічних та високотехнологічних волокон – спроба зробити моду функціональною.
Для впровадження подібних інновацій Cone Denim залучає до партнерства виробників волокон і пряжі, таких як Invista. Нещодавній приклад – співпраця з компанією Unifi, чия технологія Repreve (волокно з перероблених пластикових пляшок) використовувалася при створенні матеріалу Cone Touch. «Вони застосовують особливий метод прядіння: на дотик і на вигляд – як бавовняна пряжа, але за міцністю та іншими якостями цей матеріал анітрохи не поступається синтетичним волокнам, – розповідає Ніколас. – Ідея в тому, щоб усі нововведення, пов'язані з екологічністю та високими технологіями, не заважали джинсам виглядати та носитися так, ніби вони зроблені з бавовняного деніму».
Компанія Jeanologia в іспанському місті Валенсія, що спеціалізується на промисловому лазерному обладнанні, однією з перших застосувала екологічно чисту технологію для створення ефекту ношених джинсів та їх остаточної обробки – ці операції відносять до числа найбільш шкідливих для навколишнього середовища в текстильній промисловості. Товари цієї компанії продаються як «справжній денім, виробництво якого займає лише пару годин».
«Кажуть, у джинсів є душа і вони стають частиною нас – адже кожен носить свої джинси по-своєму. Вирушаючи до джинсового магазину, підсвідомо ми шукаємо аналог старої улюбленої пари джинсів», – говорить Енріке Сілья, директор Jeanologia. Він вважає, що нинішня текстильна промисловість використовує «доісторичні» методи, коли йдеться про застосування води та хімікатів. На думку Сільї, такі винаходи здатні вдихнути нове життя в галузь, яка потребує реформування. Він стверджує, що 20% виробників деніму вже застосовують технології його компанії.
На рік виробляється понад п'ять мільярдів джинсів: у середньому європейці купують півтори пари джинсів на рік, а американці – чотири, і незабаром «на середнього жителя Землі припадатиме по парі джинсів на рік», впевнений Енріке Сілья. Назад у майбутнє – такий слоган джинсової промисловості: джерелом натхнення для неї, як і раніше, залишаються найперші сині джинси.