Лондонського полку прибуло?
Вибирати ж йому, зізнатися, є з чого. Тбілісі - теж дуже симпатичне місто, розташоване на схилах Кавказьких гір. Мілан, у якому Каха провів чотири з половиною роки своєї кар'єри, як мінімум, не поступається Києву і Тбілісі. Ну а про Лондон, до якого збирається Каладзе, і говорити нічого. Так-так, про Лондон, оскільки Каха не перший день мало не на кожному розі стверджує, що контракт з «Челсі» вже «на мазі», що він залишає «Мілан» і при цьому дуже шкодує (незважаючи на те що контракт чинний до літа 2006 року).
Звичайно, до нас долинають лише відлуння тієї активності, яку виявляє грузинський футболіст в Італії. Але можна собі уявити, наскільки наполегливо він переконує всіх у тому, що наступний сезон обов'язково розпочне у синій формі команди Романа Абрамовича. Якщо згадати початок 2000 року, коли Каха з аналогічною впертістю стверджував, що залишає київське «Динамо» і переходить до «Мілана», можна припустити, що у складі лондонців одним вихідцем з колишнього СРСР буде більше.
Можливий трансфер Каладзе в «Челсі» (трохи раніше він стверджував, що його персоною цікавляться ще й «Ювентус» і «Баварія») змушує замислитися над тим, які його шанси закріпитися у складі чемпіона Англії. На лівому фланзі оборони в минулому сезоні спочатку діяв гравець збірної Англії Вейн Брідж, а після травми британця цю зону закривав представник збірної Франції - номінально центральний захисник Вільям Галлас. Обидва залишаються в «Челсі» й надалі. А крім того, керівництво «Пенсіонерів» веде переговори з ще одним майстром гри на лівій бровці - англійцем Ешлі Коулом (причому веде не за правилами, за що було оштрафоване). З появою Каладзе кількість претендентів на місце лівого захисника збільшиться ще більше. Чи варто їхати до Лондона заради такої запеклої конкуренції?
Втім, якщо Каха щось собі втовкмачив у голову, він обов'язково цього досягне. У житті цього мачо був лише один епізод, у якому він виявився цілком безсилим. Близько трьох років тому зловмисники викрали рідного брата футболіста - Левана - і зажадали викуп - близько $600 тис. Незважаючи на участь у справі найвищих чинів грузинської міліції, пошуки не увінчалися успіхом. А на початку травня інформаційні агентства оголосили, що в одному із поховань, виявлених на території Грузії, можливо, знайшли труп Левана Каладзе. Ці дані не отримали підтвердження, однак три роки - строк достатньо великий, щоб надія побачити викраденого живим була дуже сильною.
Сам Каха заявив, що знає, хто викрав його брата: «У цьому викраденні замішані багато колишніх і нинішніх високопосадовців, зокрема й з уряду. Думаю, що дуже скоро всім буде відомо про організаторів цього викрадення і тих людей, які всіляко перешкоджали слідству». За словами Каладзе, він має намір зустрітися з президентом Міхеілом Саакашвілі та міністром внутрішніх справ Вано Мерабішвілі й просити в них відновлення законності.
Сам Каха, певно, уже змирився з думкою, що брата повернути не вдасться. Навряд чи викрадачі стали б три роки возитися з Леваном, розраховуючи безкарно отримати викуп. Помститися їм - святий обов'язок будь-якого горця. Але життя ж триває...
Не футболом єдиним
Продовжується і кар'єра самого Каладзе, який не задовольняється самим лише футболом. У Мілані він увійшов до кола знайомих знаменитого кутюр'є Джорджо Армані і навіть брав участь у показі мод. У жовтні минулого року запустив випуск українського варіанта відомого європейського журналу «Max», ставши, за наявною інформацією, його основним видавцем (разом з українським видавничим домом «Автоцентр»). У Німеччині та Італії, де вже виходить це видання, «Max» вважається одним із найенергійніших на ринку журналів про підсолоджене гламуром життя, відомих дівчат та їхніх чоловіків нового міленіуму. Керівником проекту і головним редактором журналу є Валерій Поляков - людина, за плечима якої безліч успішних глянцевих проектів.
Минулого року німецьке видання журналу отримало премію Lead Awards як найкращий журнал у категорії Lifestyle. В Україні «Max» фактично відкриває однойменний сегмент, будучи першим «лайфстайл»-журналом, адресованим чоловікам і жінкам середнього віку. Журнал «Max» заснований і видається найбільшим італійським видавництвом Rizzoli, яке випускає десятки журналів і газет, серед яких такі бренди, як La Gazetta dello Sport і Corrierе della Sera.
Шлях у «Мілан»
Однак ім'я собі Каладзе зробив на футбольному полі. У 11 років він виступав за дитячу команду «Локомотива» з рідного міста Самтредіа, а через три роки дебютував у тбіліському «Динамо». У першому матчі вийшов на заміну і навіть встиг забити переможний гол. У 18 років уперше приміряв футболку національної збірної Грузії, капітаном якої зараз є, а в матчі проти італійців звернув на себе увагу представників «Динамо» з Києва, де й доріс до захисника рівня європейського класу. А далі був «Мілан».
До речі, взимку-98/99, коли кияни готувалися до поєдинків Ліги чемпіонів із мадридським «Реалом», «Динамо» зіграло товариський матч із «Міланом». Після якого Каха захоплено відгукувався про «червоно-чорних»: «Зустріч із «Міланом» - це була не стільки чергова перевірка наших сил, скільки можливість отримати безцінний досвід. У складі «міланців» суцільно одні зірки - Біргофф, Веа, Костакурта, Мальдіні. До речі, останній є моїм кумиром. Я радий, що мій гол виявився переможним». Чи міг Каладзе припустити, що через півтора року сам гратиме пліч-о-пліч із Мальдіні, братиме участь у вечірках і світських раутах разом із Паоло?
Будучи гравцем «Динамо», Каха не приховував свого прагнення жити красиво. Він просто обожнює машини. Ще в Тбілісі президент клубу замість розбитої «дев'ятки» подарував Каладзе джип Ford Explorer. У Києві він обзавівся «мерседесом», який незабаром змінив на спортивний «Ніссан». Мріяв про «феррарі», але усвідомлював, що автомобілі такого класу не пристосовані для київських доріг.
Щоб здійснити мрію (купити «феррарі»), Каха перебрався до «Мілана» і став першим грузинським футболістом у Серії А. Причому в той час, коли він проходив медичний огляд і вів переговори з керівництвом італійського гранда, віце-президент «Динамо» Йожеф Сабо клятвенно переконував журналістів у тому, що Каладзе перебуває у тренувальному таборі киян і готується до найближчого матчу. А потім ображався, що його словам перестали вірити...
Отже, грузинський захисник опинився в Італії і в перший же сезон зумів завоювати симпатії прискіпливої місцевої публіки, а також став своїм серед зіркових футболістів «Мілана». Вже за рік він говорив, що задоволений життям в Італії: «Можна сказати, що я обжився і звик. На перших порах, звичайно, виникали труднощі в плані адаптації, але мені в цьому відношенні було легше, ніж, скажімо, Шевченку. Андрій всіляко мене підтримував, та й на хлопців поскаржитися не можу, вони зустріли мене дуже тепло. В Італії гріх скаржитися на життя. Багато іноземців, зокрема представники аргентинського та іспанського легіону, відзначають засилля тактичних схем і нарікають на одноманітність ігрового процесу. Мовляв, красиво, але не весело. А я вважаю, що Серія А - найважчий чемпіонат у світі. Не наважуся назвати його скучним або нудним. Ні, просто грати тут дуже важко. Суперники голови підняти тобі не дають, трохи забарився - і все, м'яч уже відібрали. По-моєму, італійський чемпіонат марно порівнювати з будь-яким іншим. Взяти хоча б навантаження. Багато хто відзначає, що в «Динамо» тренувальний процес більш інтенсивний. У «Мілані», мовляв, тренування - приємна прогулянка. Частка правди в цьому є, але подивіться на календар «Мілана»: там вимальовується зовсім інша картина. Кожної неділі - тур, виступи в Кубку УЄФА та Кубку Італії. Це не рахуючи товариських зустрічей і матчів, які проводить більшість футболістів нашої команди за збірні своїх країн. Якщо при такому божевільному графіку ще й навантажувати нас за повною програмою на тренуваннях, то ми зламаємося».
Адаптація будь-якої людини в новій країні - процес дуже тонкий і вимагає великої уваги з боку роботодавця. У «Мілані» на це звертають особливу увагу: «Я випробував це на собі і можу з повною впевненістю сказати, що на перших порах найважливіше - психологічна підтримка. У «Мілані» є спеціальна група людей, включаючи викладача італійської мови, які працюють з тобою кожні два дні. Вивчення італійської мови - це не найскладніше завдання, яке стоїть перед іноземними гравцями. Складніше звикнути до нового способу життя, якихось національних звичаїв, поведінки людей. А мова - справа наживна! Ти тренуєшся, спілкуєшся з партнерами, ходиш до ресторану, гуляєш містом, тобто постійно перебуваєш у мовному середовищі, мимоволі заговориш італійською».
Під пильним поглядом «хорошої преси»
Спочатку Каха оселився в одному з віддалених районів Мілана, неподалік від стадіону «Сан-Сіро», вважаючи, що таким чином уникне зайвої уваги. Це був один із тих будинків, де розташовано кілька апартаментів, а сама будівля ретельно охороняється: «Чесно кажучи, жити там було спокійно, але нуднувато. І найбільша проблема - це віддаленість від центру міста, де ми часто збираємося з хлопцями. На дорогу йде багато часу, бо в Мілані просто божевільні затори! Тому я вирішив переїхати в центр міста і оселитися на Via Bigli.
Вільний час? Зазвичай він розписаний по хвилинах, але після тренування ми з хлопцями їдемо в місто, обідаємо в якомусь ресторані. Потім кожен вирушає у своїх справах. Увечері знову збираємося повечеряти де-небудь. У понеділок можна пройтися магазинами, а після матчу - сходити на дискотеку. Хоча, якщо чесно, на дискотеку ми не часто вибираємося. По-перше, це пов'язано з режимом, вибиває тебе зі звичного ритму, а по-друге, майже у всіх клубах працює преса, фотографують. Звичайно, у тому, що футболіст пішов потанцювати, немає нічого поганого, але спіймають тебе з якоюсь зіркою жіночої статі - і цілу історію потім придумають».
Можливо, саме знайомство з представниками італійської преси підштовхнуло Каладзе зайнятися видавничою діяльністю. Про апеннінські ЗМІ Каха відгукується з величезною повагою: «Преса в Італії, без перебільшення, четверта влада. Я б сказав, одна велика мафія, якій підвладно все. Журналісти можуть звести в ранг зірки вчора ще не відомого гравця, а завтра - звільнити відомого тренера. Їхньої думки в Італії прислухаються, і вислів «у мене хороша преса» тут широко розповсюджений, бо кожен футболіст має чітке уявлення про те, наскільки важливо мати «хорошу пресу». Якщо гравець провів матч не на повну силу, журналісти неодмінно це помітять і наступного дня можуть запросто «поховати» його у своїх звітах».
Живучи в одній зі столиць європейської моди, не можна бути нестильним. Втім, Каладзе ще в Києві вирізнявся вмінням підбирати одяг та аксесуари: «У Мілані дуже багато чудових магазинів, фірм. Особливо на вулиці Монтенаполеоне. Але не можу сказати, що я віддаю перевагу чомусь конкретному, просто я бачу річ, і якщо вона мені подобається, купую».
Італія швидко стала майже рідною для Кахи ще й тому, що в жилах місцевих мешканців тече гаряча південна кров. Швед Кеннет Андерссон в інтерв'ю одному з європейських видань поскаржився, що він ніяк не може звикнути до італійського темпераменту, розхлябаності та непунктуальності. А от для Каладзе це не стало шоком: «Зверніть увагу: якщо зайти в ресторан у Парижі чи Москві, там дуже тихо, спокійно. А в ресторані чи піцерії в Італії можна оглухнути, всі кричать, жестикулюють. Але мені було трохи легше, ніж будь-якому іншому гравцеві. Адже грузини теж люди з гарячою кров'ю». Залишається тільки уявити, яким буде звикання Каладзе до британського укладу життя. Хоча особливих проблем у його співвітчизників Арвеладзе чи Кінкладзе, які також грали у Великій Британії, не виникло.