За даними Світового банку, лише цього року мігранти всього світу відправили на батьківщину загалом 440 млрд доларів. Таку цифру навело у своїй нещодавній публікації видання Welt am Sonntag. Завдяки існуванню глобальних фінансових структур, які дозволяють досить просто перевести гроші з однієї країни в іншу (Western Union, Moneygram та деякі інші), підтримка емігрантами своїх родичів, що залишилися на батьківщині, стає важливим фактором економіки для країн, що розвиваються.
Наприклад, у Гамбії, Лесото, Ліберії та на Коморських островах приватні перекази становлять до 20% валового внутрішнього продукту. У більших державах вони перетворилися на суттєву частину імпорту: у Нігерії, наприклад, їхня частка зросла до третини всієї вартості товарів, що ввозяться. Ці кошти також відіграють важливу роль стабілізуючого фактора, практично не залежного ні від реального стану економіки в країні, ні від тенденцій її розвитку.
Збільшення потоку приватних грошових переказів характерне в тому числі й для Німеччини. Інформація фінансової компанії Moneygram свідчить, що в першому півріччі з цієї країни до Албанії, наприклад, було відправлено щонайменше вдвічі більше коштів, ніж за відповідний період минулого року. Двозначний відсотковий показник зростання мали також фінансові потоки в напрямку Косово, Афганістану та Нігерії.
Цікаво, що загальні суми приватних грошових переказів приблизно втричі перевищують обсяги коштів, що виділяються в рамках офіційної міжнародної допомоги країнам, що розвиваються. Експерти єдині на думці, що у зв'язку з нинішнім напливом біженців фінансові потоки зростатимуть і надалі, але не вбачають у цьому великої біди. Більше того, вони віддають явну перевагу приватнім переказам перед офіційними каналами підтримки країн, що розвиваються.
На думку економіста з університету Гейдельберга Акселя Дреера, краще, коли гроші пересилаються від приватної особи приватній особі. У цьому випадку виключені будь-які маніпуляції фінансовими коштами на рівні чиновників: суми надходять безпосередньо туди, де вони будуть витрачені з максимальною користю для отримувачів. У цьому сенсі їхня ефективність вища, ніж у знеособленої фінансової допомоги державі. Кошти, просіяні через дрібне сито бюрократії та традиційної корупції, до найбільш нужденних зазвичай не доходять.
Подібні порівняння мимоволі підштовхують до того, щоб повністю відмовитися від офіційних програм підтримки країн, що розвиваються на державному рівні. Однак економісти застерігають від цього. Як пояснив професор Геттінгенського університету Штефан Клазен, покладатися на одні лише приватні перекази неможливо, адже вони не дозволяють будувати дороги, школи та лікарні, фінансувати соціальні програми та ліквідацію наслідків природних катастроф.
Крім того, офіційні програми підтримки зазвичай пов'язані з дотриманням прав людини, що дозволяє хоч якось впливати на політичну систему держави. З іншого боку, населення країни, де порушуються права людини, позбавляється офіційної міжнародної підтримки, хоча воно-то якраз ні в чому не винне, будучи, по суті, заручником ситуації. І в даному випадку грошові перекази стають єдиним засобом виживання для людей. Тому професор Клазен виступає за те, щоб ці два грошові потоки не протиставлялися, а доповнювали один одного.
Як зазначає «Русская Германия», головною проблемою у сфері приватних переказів є розмір плати за них. За даними Світового банку, за трансфер 200 доларів стягують збір приблизно у 8% від цієї суми. Тобто, якщо хтось надсилає 200 доларів із Франкфурта-на-Майні, то його родичі в Африці отримують 184 долари. Перша двадцятка індустріальних країн до 2030 року має намір знизити розмір збору в середньому до 3%. Фахівці Світового банку вважають, що технічний прогрес, а також розширення кола клієнтів роблять цю мету цілком досяжною. Якби збір був таким уже сьогодні, то загальна сума у 440 млрд доларів, переведених у першому півріччі, збільшилася б ще на 20 млрд.