Фото epa
Театр буває акторський і режисерський, футбол теж. Коли грають збірні - це, мабуть, перший варіант. Просто тому, що тренер національної команди не зовсім режисер - у нього банально немає часу репетирувати з «акторами», довго й ретельно вибудовувати команду, перетворюючи її на злагоджену машину. При нинішньому божевільному клубному календарі, коли футболісти грають по два матчі на тиждень, поїздки до збірної нагадують тюремні побачення - двічі на рік по півгодини. Парочка тренувань, кілька тактичних занять, переліт літаком - і в бій. Але саме на гру збірних збираються дивитися мільйони вболівальників, і саме тренерів національних команд «розривають на частини» за програш. Але ось що цікаво: в останні роки дедалі частіше збірні виводять на поле тренери-варяги. Виглядає зовсім непатріотично, але тенденція наявна. «Итоги» підрахували: майже у половини збірних - учасниць нинішнього чемпіонату світу наставниками є іноземці. Чому звуть чужинців і чи можуть вони змінити розклад сил нинішнього чемпіонату?
Провідні та ведені
Із тридцяти двох тренерів - учасників Кубка світу п'ятнадцять тренують «не свої» збірні. Найвідоміші з них - бразилець Луїс Феліпе Сколарі (збірна Португалії), голландець Дік Адвокат (він працює з командою Кореї), француз Роже Лемер (Туніс) і швед Свен-Йоран Ерікссон (Англія). Японців привіз бразилець Зіко, збірну Тринідад і Тобаго - голландець Беенхаккер, Парагваю - уругваєць Анібаль Руїс, Мексики - аргентинець Рікардо Ла Вольпе, Кот-д'Івуару - француз Анрі Мішель, Австралії - голландець Гус Хіддінк, Еквадору - колумбієць Луїс Суарес. Збірну Гани поведе в бій серб Ратомір Дуйкович, а Ірану - хорват Бранко Іванкович. Помітно прогресуючі команди Саудівської Аравії та Того очолюють відповідно бразилець Пакета й німець Отто Пфістер.
Таким чином, постачальниками тренерів міжнародного класу виступають усього дев'ять країн. По три тренери з Бразилії та Голландії, по два - з Франції та колишньої Югославії і, нарешті, по одному - з Німеччини, Швеції, Колумбії, Уругваю та Аргентини. Цілком логічний список: ті, хто добре грає сам, можуть учити й інших. Тож головним мотивом запрошення іноземця є бажання національної федерації вивести команду на новий рівень (особливо коли йдеться про країни «третього футбольного світу»).
Звичайно, великим футбольним державам запрошувати іноземця - це все одно що росіянам купувати нафту чи автомати Калашникова. От і на чемпіонаті-2006 за «скуадру адзурру» відповідає Марчело Ліппі, французьку команду очолює Раймон Доменек, а бразильську - Карлос Алберто Паррейра. А от іншим країнам імпортувати тренерів цілком пристойно. І нічого жахливого в цьому немає. Традиційно до послуг іноземних фахівців вдаються азійські та африканські країни. Річ у тім, що в Азії та Африці до футбольних проблем часто домішуються різні економічні й політичні інтереси, а збірна команда стає ареною міжкланового та міжплемінного суперництва. У цій ситуації місцевий тренер змушений думати не стільки про гру, скільки про те, як догодити начальству. Тренер-іноземець відносно незалежний і, як правило, не пов'язаний із місцевими групами впливу.
Бувають випадки, коли іноземця запрошують і «розвинені» футбольні країни. Найвідоміший приклад - збірна Англії. Після 1966 року англійці не вигравали нічого. Видно, зневірившись, керівники англійського футболу вирішили ризикнути і кілька років тому призвали «на царство» шведа Ерікссона. Втім, після Кубка світу-2006 швед піде у відставку незалежно від результату, а його місце знову займе британець - Стів Макларен.
Важливий результат
Чи виправдовується ставка на іноземців? Не завжди й не скрізь. Але є приклади, коли заморським спецам удавалося досягти відносного успіху й просунути справу національного футболу вперед.
Візьмемо африканців. Одна з найуспішніших команд континенту за всю історію - збірна Камеруну 1990 року випуску. На чемпіонаті світу в Італії вона дійшла до чвертьфіналу, де поступилася англійцям лише по пенальті. Фактично керував нею радянський тренер Валерій Непомнящий. Або ось дебютант чемпіонату світу - збірна Анголи. Формально очолює її зараз національний кадр - Луїш Олівейра Гонсалвеш. Але прийшов він не на порожнє місце. До нього з командою працював бразилець Есмаел Курц.
Однак, мабуть, найвражаючіший приклад симбіозу національної команди та тренера-іноземця дала нам азійська держава - Південна Корея. Команда, яка зрідка потрапляла на чемпіонати світу, під керівництвом голландця Гуса Хіддінка вийшла у 2002 році до півфіналу! Звичайно, турнір був домашнім, а судді підбиралися за географічною ознакою, але при цьому гра в корейців була поставлена, як спектакль танцювального ансамблю Ігоря Мойсеєва, - жодного неточного руху. Окремо корейські футболісти не віртуози, а разом - сила. Розуміючи, що зробити з місцевих гравців неєскенсів і кройфів йому не вдасться, Хіддінк максимально використав достоїнства корейців - силу й витривалість. На чемпіонаті світу вони перебігали всіх, зокрема італійців та іспанців, яких обіграли в плей-оф. Лідерам збірної Росії доведеться готуватися й до того, що голландець, можливо, віддасть перевагу іншим хлопцям. Через корейську команду пройшло понад 60 осіб, і ніхто не був упевнений у непорушності свого місця в складі. За шістнадцять місяців керівництва південнокорейською збірною Хіддінк не відступив від обраних ним принципів, навіть попри тривалі невдачі. Адже він обіцяв усього лише виграти один матч на чемпіонаті світу, і корейцям цього було достатньо - це стало б першою перемогою в історії. З командою Австралії він працював інакше, оскільки там кваліфікованих гравців достатньо, але результату знову досяг. Австралійці обіграли в стикових матчах дворазових чемпіонів світу уругвайців і замість них вирушили до Німеччини.
А ось згадуваний нами Свен-Йоран Ерікссон англійцям не допоміг. Максимум, чого йому вдалося досягти, - це вивести родоначальників футболу до чвертьфіналів чемпіонатів Європи та світу.
Хто з нині діючих тренерів-іноземців може досягти успіху на чемпіонаті світу? Мабуть, серед збірних, які спроможні поборотися за титул, варто згадати португальців. Їхній тренер - бразилець Луїс Феліпе Сколарі привів збірну Бразилії до перемоги у 2002 році. До того ж він розмовляє зі своїми підопічними однією мовою, тобто майже вже й не легіонер, ну все одно, що українець для Росії. У Бразилії Сколарі за свою любов до муштри мав прізвисько Сержант. Вільностей бразильці зразка 2002 року не допускали, чітко дійшли до фіналу, де виглядали не менш дисципліновано, ніж зразково-показові німці. Щоправда, статистика проти португальців і Сколарі - збірна під керівництвом іноземця не вигравала чемпіонат світу ніколи. За всю історію світових футбольних першостей перемагали лише сім країн - якраз ті, яким жодні іноземці не потрібні.
Втім, футбол стрімко змінюється. Років тридцять тому гравців-легіонерів було мізерно мало, а тренерів-іноземців і того менше. Відтоді кількість і тих, і тих помітно зросла, і шанси на те, що золоті медалі чемпіонату світу отримає тренер-іноземець, постійно зростають. Адже виграв уже чемпіонат Європи німець Отто Рехагель разом із грецькою збірною. Тож несподіванки можливі. Більше того, вони ймовірні.