На жаль, мені довелося переконатися в тому, що це не жах наяву, а сувора цінова дійсність. Так само, як відпочивальники, що прибувають на курорти Криму, переконуються в глибокій прірві між сервісом і ціновою політикою місцевих здравниць. Те саме можна спостерігати в сьогоднішній Ірландії — цьому «кельтському драконі», який трохи втратив запал, але все ще динамічно рве посторонки, і який у 1990-ті роки створив подобу економічного дива. Разом із заможністю, що звалилася на голову та в сімейні скрині (причому протягом лише одного десятиліття), прийшли повзуча інфляція, небачені раніше дорожнеча й мимовільна скнарість.
Судіть самі. Лише одна промовиста деталь. Із завзяттям неофітів узявшись боротися за здоровий спосіб життя, ірландці з 29 березня запровадили ембарго на куріння на робочих місцях, у громадському транспорті, питних закладах і ресторанах. Віднині якщо хтось посміє переступити межу, закріплену в законі, хай викладає як штраф, не повірите, цілих три тисячі євро. Навіть у Нью-Йорку, який марить чистотою, менше доведеться заплатити за обгортку, кинуту на газон. А все тому, що «в сім'ю прийшов достаток»...
Тож не кажіть, що вас не попереджали. Тим більше що якщо не всі, то багато шляхів-доріжок сьогодні ведуть до Ірландії, у цей своєрідний парк кельтського періоду, який з нестримною швидкістю перетворюється на загальноєвропейський туристичний атракціон. Минулого року приріст заїжджих гостей становив 4%. Цьогоріч перевищить шість. Готельний бізнес вступив у фазу швидкого розігріву: кількість ліжко-місць лише в Дубліні незабаром зросте на 15%. Столичний готель «Бусвел», який пережив реконструкцію 2000 року і сподобався мені ще раніше, майже притулений до будівлі парламенту (Дойлу), певно, переживає третю молодість, як і інші заїжджі двори, що дають тимчасовий притулок стомленим мандрівникам, обвішаним фотоапаратами.
Місцеві оптимісти, мабуть, за обов'язком служби стверджують, що, щойно кількість сидячо-лежачих місць зросте, готельні розцінки впадуть і це потішить портмоне потенційних відвідувачів. Віриться важко. Консультативно-аналітичне агентство «Форфас» минулого року вказало на винятково високий податок на додану вартість і непряме оподаткування, які сприяли небувалому злету всіх цін в Ірландії. «Поважчали» й транспортні тарифи, і вартість орендної плати за житло, і роздрібні ціни на алкоголь і тютюн. Виявилася у всій неприборканості жадібність рестораторів і власників подібних закладів у сфері послуг. Підсумок виявився невтішним: у середньому споживчі ціни в Ірландії вищі, ніж в інших країнах зони євро, на 12%.
Керівник «Форфаса» Мартін Кронін не злякався передбачити: «Цілком очевидно, що надто швидке входження Ірландії до групи найдорожчих європейських держав може становити серйозну загрозу для збереження досягнутих нею в останні роки темпів економічного розвитку». Але, можливо, в усьому винний перехід на єдину валюту? На домашніх посиденьках і в офісних курилках у багатьох країнах ЄС лунали голоси розчарованих споживачів, для яких запровадження євро замість, скажімо, звичної драхми і навіть німецької марки обернулося найсильнішим хуком зліва і справа по домашньому бюджету. Мабуть, ірландці не виняток — припустили поверхові спостерігачі, але помилилися.
Рахунок, виставлений за повнісінький візок із їстівними припасами, які були зібрані кореспонденткою Бі-бі-сі Шейн Гаррісон з полиць магазину «Суперквін» у північному передмісті Дубліна, не надто відрізнявся від цифр в аналогічному чеку минулого року. Хоча загалом цінники довелося переписати. Виною тому, переконаний заступник директора мережі цих супермаркетів Імон Квін, транспортні витрати, багато товарів доставляються з-за кордону, а також помітно додала у вазі зарплата ірландських трудівників. Розбухле портмоне, яке, за висловом шукшинського Єгора Прокудіна, палить кишеню, змушує більше витрачати, отже, створює на ринку тиск платоспроможного попиту. Куди цінам подітися, окрім як повзти по кривій угору слідом за апетитами нуворишів?
У популярному дублінському пабі «Магуаерс», що виходить вікнами на берег річки Ліффі, пінта «Гіннесса» потягнула на 4,1 євро. Дорогувато, визнає менеджер Кевін Маррен. Ні, річ не в євро, хитає він головою. Річ у податках і митах, які накладає не штаб-квартира ЄС у Брюсселі, а рідний уряд Ірландської Республіки. Наприклад, півлітрова банка пива «Гіннесс» коштує тут 2,09 євро, тоді як у Франції лише 1,32 євро. Фергал Квін, виконавчий директор мережі «Суперквін», наводить найпоказовіший приклад: у Франції за пляшку ігристого вина держава бере собі до скарбниці 6 євроцентів, тоді як в Ірландії треба відрахувати 2,05 євро. Відчуйте різницю! Так само пояснюється пікантна деталь: крем від засмаги десь у Сен-Тропе, на пропеченому, підсмаженому Лазуровому Березі, коштує вдвічі дешевше, ніж на острові, скупішому на сонячні дні. Якийсь Френк, виловлений моїм англійським колегою на виході із супермаркету, поскаржився на високий ПДВ на алкогольну продукцію. І жартома завершив: «Мабуть, час перебиратися в Сен-Тропе».
Єдине, що принесло із собою євро в повсякденну ірландську дійсність, так це загострено-ревниве почуття: а чи не переплачуємо ми? За словами Дермотта Джуелла, який очолює Ірландську асоціацію споживачів, «багато ірландців стали більш прискіпливо вивчати цінники й думати про те, що скільки коштує».
Зрозуміло, що посилання на податки навряд чи втішає тих, хто вимушено порівнює своє і сусідське життя-буття, переконуючись у черговий раз, що всі рівні, але деякі рівніші за інших. І тим не менше не переминайтеся з ноги на ногу, якщо випаде вам дорога на крайній захід Європи, у країну замків із замшілих сивих валунів, підстрижених під гребінець смарагдово-зелених пагорбів, екологічно стерильної та добре приготовленої їжі, кельтської містичної відстороненості та простодушного фольклорного гумору. Сміливо пакуйте дорожню сумку, але пам’ятайте: Ірландія, як і більшість держав у підмісячному світі, — країна контрастів, і ви переконаєтеся, що це не бородатий мовний штамп.
До слова: у 2002 році половина приросту ірландського експорту припала на один продукт — на чудо-еліксир у вигляді таблеток, що впливає на чоловічу потенцію. З Віагрою проблем не буде, дефіцитною її не назвеш, але от знайти в цій дітолюбній країні вдень із вогнем, тим більше вночі, протизаплідні засоби ніяк не вдасться, хоч ти трісни. В Ірландії, набагато більш правовірно-католицькій, ніж Італія, не визнають цей диявольський винахід, оскільки він суперечить первісній і вищій меті — продовженню роду. Втім, подорожуюча публіка якщо й їде до Ірландії, то з іншим набором очікувань і передчуттів, ніж до Сен-Тропе чи на Ібісу. До речі, третій рік поспіль у щорічному індексі глобальної інтеграції, що укладається американським журналом «Форін полісі» та консалтинговою компанією «Ей Ті Керні», Ірландія посідає перше місце. За що? За те, що «підтримує найвищий рівень економічних зв’язків та людських контактів з рештою світу». Словом, Ірландія в будь-якому разі варта меси, але тільки не кажіть потім, що вас не попереджали...