Варитися в екзотичній Африці, у прямому і переносному сенсі, доводиться і нашим українським військовим, які у складі місії ООН виконують миротворчі завдання у далекій Сьєрра-Леоне. Усього в цій алмазоносній країні під блакитним прапором ООН сьогодні працюють 15.716 осіб. Це військові з Гани, Нігерії, Непалу, Пакистану, Кенії, Бангладеш, Гвінеї, Замбії, України та Росії. Найчисельніший контингент - з Бангладеш (3.887 осіб) і Пакистану (3.835 осіб). Найменший виставила Росія - 109 військовослужбовців вертолітного загону.
Україна, яка відправила своїх миротворців на Чорний континент ще наприкінці 2000 року, має тут «під рушницею» 634 особи. Це 4-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон і 20-й окремий вертолітний загін (вертольоти Мі-8МТ).
За останні дев'ять місяців укрбат узяв участь у трьох великомасштабних і довготривалих гуманітарних операціях на кордоні з сусідньою зі Сьєрра-Леоне воюючою Ліберією. Наші хлопці перевозили біженців і переселенців подалі від зони конфлікту. Для переляканих людей, які, рятуючись, тягли з собою все, що встигли захопити, були спеціально обладнані 14 польових і транзитних таборів. Щоб уявити масштаби цих операцій, які проводилися практично безперервно, достатньо сказати, що перевезено було понад 15 тисяч осіб і близько 700 тонн різних вантажів. Практично паралельно українці на своєму транспорті забезпечували зміну особового складу з інших контингентів. Це понад 8 тисяч військових з їхніми 787 тоннами вантажів.
З березня цього року, у зв'язку зі скороченням деяких тилових підрозділів, керівництво місії поклало на укрбат завдання і з перевезення різних паливно-мастильних матеріалів для своїх колег з інших контингентів. Причому возити доводиться на відстані до 480 кілометрів.
Крім основних завдань місії ООН, наші військові проводять і позапланові гуманітарні акції. Наприклад, з товаришами з Німеччини було придумано і запущено спільний проєкт з будівництва початкової школи для дітей у населеному пункті Ро-Бонга. За домовленістю, фінансове навантаження взяла на себе німецька сторона, а загальне матеріально-технічне забезпечення та будівництво будівлі школи лягло на плечі українців. Так звана здача об'єкта запланована на святкування країною Дня Конституції, який відзначається 27 квітня.
Грамотність серед населення Сьєрра-Леоне завжди була на низькому рівні. Основне завдання місцевої дітвори - десь щось заробити чи випросити, щоб вижити. Завдяки введенню миротворців у країну, життя багатьох сьєрра-леонців стало менш важким. Але не набагато. І дорослі, і молоді жителі здобувають собі прожиток найрізноманітнішими способами. Не рідкість у цих місцях картина, коли негритянка невизначеного віку з підв'язаною ззаду немовлям нарівні з чоловіками махає кайлом, розбиваючи купи каміння на дрібний щебінь. У працюючих немає норми. Скільки набив - за стільки й заплатять. Наприклад, за один кубометр щебеню можуть заплатити від $1 до $5. А взагалі, ціни тут дуже плаваючі, і чітких тарифів на певну продукцію чи послугу немає. Виняток становить місія ООН, яка людям, прийнятим на роботу за контрактом, виплачує чесно і стабільно.
Таку ж стабільність відчувають аборигени, які живуть неподалік від таборів українського контингенту. Це в Лунгі та Гастінгсі. Вони знають, що українські солдати ніколи їх не скривдять, завжди прийдуть на допомогу. Тому недивно, що багато темношкірих з акцентом, але можуть говорити і російською, і українською мовами. Командування українських миротворців пішло навіть на те, що дозволило місцевому торговельному воротилі Ібрагіму відкрити на території табору невелику крамницю. До речі, цей же Ібрагім напередодні зустрічі Нового року спеціально для українців, аби зміцнити довіру до себе, пожертвував чорною козою («Заграница» про це писала в № 2-3. - Прим. ред.).
В Африці почуватися як удома досить складно. Особливо якщо ви європеєць. Однак створити хоч чимось схожі умови та прикласти до цього свої руки - завжди чомусь хочеться. Якщо ви зайдете в український табір, то обов'язково відчуєте певне здивування. Практично біля кожного «керемека» (житлового вагончика) є городик. Дбайливі руки миротворців обкладають їх великим камінням, розділяючи дрібними на грядки. Навіть під палючим африканським сонцем рослинність на городиках почувається дуже комфортно. Вся вода, яка ллється безперервним струмком із кондиціонерів (за добу виливається близько 20 літрів дистильованої води), спрямовується по рядочках і лунках. Загалом, система зрошення налагоджена з розумом. А вирощують усе місцеве і завезене з собою. Є й помідори, і огірки, і соняшник, і бананові кущі, і кокосові пальмочки, і просто дуже красиві квіти.
По вихідних, і особливо у свята, духовий оркестр українських миротворців завжди піднімає настрій хлопців і запрошених гостей з інших країн. Під африканським небом звучить українська національна музика, старовинні вальси, романси, військові марші. Особливо радіють аборигени, коли звучать джазові композиції. Навіть перебуваючи за «колючкою» із зовнішнього боку табору, вони примудряються влаштувати масові танцювальні дійства. Але коли оркестр грає спеціально для них біля шкіл або просто в селах - це подібно до їхнього національного свята. Сотні людей, більша частина з яких діти, просто божеволіють під звуки військового оркестру. За це місцеві старійшини дуже дякують українцям і всіма силами показують свою прихильність і відданість дружньому українському народу.
Одна з нагальних проблем для українців в Африці - це дуже мала кількість православних церков. Зокрема, поблизу населених пунктів Гастінгс і Лунгі, де розташовані українські миротворчі підрозділи, їх немає взагалі. Річ у тім, що більшість населення Сьєрра-Леоне (близько 65%) - мусульманської віри, решта розділена на прихильників традиційних місцевих релігій і невелику кількість римо-католиків. Тому на Різдво, наприклад, укрбат мав заздалегідь закуплені церковні свічки, замовляли яйця з Голландії. До Великодня наші хлопці також готуються серйозно. Кухарі традиційно будуть пекти паски, пофарбують яйця, а от освятити їх у церкві, на жаль, не вийде. Але свято, як кажуть у народі, відбудеться за будь-якої погоди і навіть у далекій і спекотній Африці.
Андрій ЛИСЕНКО.
Спеціально для «Заграниці»