Острів в Атлантичному океані не без підстав називають дачним селищем Європи: щороку сюди прилітає 4,5 мільйона туристів
Письменник Ян Валетов дізнався, як маленький острів Мадейра вдалося перетворити на ботанічний, гастрономічний та соціалістичний рай.
Ромашка king size
Основний атракціон для гостей острова – це природа. Адже тут немає дорогих магазинів і «мішленівських» ресторанів, а пляж у місцевому розумінні – це скеляста або бетонна площадка зі сходами, що ведуть у воду.
«Мадейра» у перекладі з португальської означає «деревина»: розповідають, що для того, щоб організувати на острові перше поселення, люди були змушені підпалити ліс. На щастя, впоратися з буйною рослинністю колоністи не змогли: майже через 700 років після заселення острів залишається таким же зеленим. Можливо, тому, що будь-яка людська діяльність на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря заборонена законодавчо, а більшість територій на Мадейрі охороняється ЮНЕСКО.
Особливо вражає зміна ландшафтів: від бурхливо квітучих субтропіків до високогірної тундри через якихось 20 хвилин підйому на автомобілі по гірській дорозі; від безмежної океанської сині до чорно-червоних гірських вершин з подушками хмар; від 27 градусів тепла на березі до 12 на високогір'ї.
Рослини на райському острові за сотні років життя в цих екзотичних умовах перетворилися: наприклад, верес із низького куща став деревом, а дерево мімози вражає уяву розмірами та великою кількістю плодів. Але це ще не все: я особисто бачив ромашкове і навіть кульбабове дерево!
Урожаї місцеві фермери збирають цілий рік, причому їхня діяльність має скоріше споглядальний характер: вийшов, сів у кутку поля і задумливо спостерігаєш за дозріванням плодів. Шкідників тут немає, а ввезення комбікормів та добрив заборонено. Оскільки робити фермерам нічого (за нашими поняттями), вони всі як один записалися в гурток юних мічурінців. На ринках продаються результати схрещування всього з усім, включаючи «плід любові» між маракуєю та помідором. Його чомусь називають англійським томатом, і це найсмачніший з гібридів.
ГМО тут не місце
Острівна кухня – це окрема пісня. Оскільки добрива тут не використовують, усі продукти, вирощені на Мадейрі, мають природний смак. Формула «Без ГМО», що викликає у мене іронічну усмішку на батьківщині, тут сприймається цілком серйозно.
Любителям справжньої яловичини обов'язково варто спробувати мадейрійський шашлик – ешпетаду: вертикально підвішений шампур майже метрової довжини з нанизаними на нього ароматними шматками, що стікають соком. Буває ешпетада і з курячого м'яса: повірте, курка, яка ніколи не їла комбікорму, має зовсім інший смак!
Варто скуштувати і дари моря: рагу з морепродуктів з дивною назвою катаплан, крабів, рибу-ешпаду, добуту з глибини в півтора кілометра. Запити це можна холодним зеленим португальським вином або популярним мадейрійським напоєм понча: сумішшю рому, верескового меду та цитрусового соку, яку готують на очах клієнта. Чек при цьому буде до неможливого гуманний, а обслуговування – так само чудове.
Пити до дна
Води на острові вдосталь, навіть з крана в готелі тече мінералка, бутилювати і продавати яку дозволили лише кілька років тому, та й то в обмежених кількостях. Система водопостачання на острові – це окремий природний атракціон під назвою «левади». Це штучні водозбірні та зрошувальні канали, прокладені по гірських схилах з мінімально можливим ухилом. Перші левади були висічені в скелях кілька століть тому. Вода, стікаючи по кам'яних жолобах, збирається у спеціальні водозбірники, звідки її беруть для використання. Частина води має джерельне походження, частина дощове, ще частина – результат конденсації.
Уздовж левад прокладені пішохідні стежки дивовижної мальовничості. І хоча деякі з них досить складні для проходження, все ж рекомендую здійснити такий похід: він стане одним із найсильніших вражень від острова.
Острівний соціалізм
Ще один важливий аспект відпочинку – безпека. За будь-який злочин проти особи винних засилали до Анголи, а покидати рай заради цієї африканської країни ніхто не хотів. Тому, якщо з вашої задньої кишені виглядатиме гаманець, швидше за все, його акуратно запхнуть глибше в кишеню, щоб не спокушати слабких.
Та й яка може бути злочинність, якщо 4,5 мільйона туристів оплачують острів'янам безбідне існування: річний дохід на одного місцевого жителя становить 24 000 євро. Мадейрійці отримують безкоштовну освіту та муніципальне житло; платять за ліки, виписані лікарем, лише 30% ціни; а допомогу по безробіттю тут виплачують два роки в розмірі 100% від доходу на попередній роботі – і щасливі безробітні натовпами блукають центром острівної столиці Фуншала, демонструючи гостям добрі та очманілі від бездіяльності обличчя.
Політика і політики тут існують, але якось окремо від реального життя. Президент на острові – соціаліст, його головний суперник – комуніст, але те, що відбувається тут, радше можна назвати шведською моделлю з певним середземноморським акцентом.
Залишається згадати про знаменитий напій, мадеру, секрет якого свого часу вивезли з острова під спеціально відрощеним нігтем. І про новорічний феєрверк у Фуншалі – як стверджує Книга рекордів Гіннесса, найбільший і найбарвистіший у світі. Хоча, про що тут писати – потрібно їхати, пити і дивитися власними очима.
Ян ВАЛЕТОВ,
bither.livejournal.com
За матеріалами журналу «Фокус»