Перший європейський університет відкрився в 1088 році саме в Болоньї
Добротні будівлі з червоної цегли, вузькі вулички, ще вужчі тротуари з вічно снуючими по них натовпами людей, високі арки, величезна кількість закусочних, де в будь-який час дня можна з'їсти panino і випити espresso, – і вежі, вежі, вежі… Такою постає Болонья погляду. Що ж ховається за цим галасливим і стародавнім червоно-бурим ансамблем?
Почнемо з неприємного. Болонья близька до минулого не лише архітектурою, а й смородом на вулицях. Здавалося б: як у 21-му столітті в розвиненому місті може існувати така проблема? Відповідь криється в любові італійців до собак, які частенько випорожнюються просто посеред вулиць, і величезній кількості бездомних, які теж живлять ніжні почуття до чотирилапих друзів і просять милостиню, тиснучи на жалість саме тим, що їм нібито нічим годувати своїх улюбленців. При цьому улюбленці (часто це благородні лабрадори) змушені цілий день сидіти на прив'язі біля своїх лінивих, не бажаючих працювати господарів.
Ну що ж, ложку дьогтю виявили, можна й до опису переваг міста перейти. Що таке Болонья? Насамперед – це багата спадщина багатовікової історії. Ця синьйора народилася задовго до нашої ери, в 540 році. А в 1088 році сталася доленосна подія в її житті – відкриття першого в Європі університету. Відтоді місто просто просякнуте студентським вільнолюбним духом, що віддає ароматом місцевого вина, яке часто розпивають на головній студентській площі, де вони сидять просто на асфальті й заїдають усе це піцою.
Студенти – та частина населення Болоньї, яка не дає старенькій спокійно постаріти. З моменту заснування університету учні почувалися вільно порівняно з викладачами: головною особливістю цього навчального закладу було те, що студенти самі обирали собі ректора та професорів, які ще й зобов'язувалися не викладати ніде, окрім Болонського університету.
Мені пощастило уникнути традиційного процесу вступу до університету. Я потрапила сюди в рамках європейської освітньої програми Erasmus Mundus. Основне завдання програми полягає в тому, щоб стерти кордони та усунути відмінності в системі вищої освіти між різними європейськими країнами.
МОЖЛИВІСТЬ брати участь у цьому проекті мають усі студенти державних вишів, які мають партнерів серед європейських університетів. Для того щоб взяти участь у програмі, потрібно зібрати та перекласти англійською мовою велику кількість документів, переважно пов'язаних із навчанням (таких, як оцінки за всі роки навчання, відгуки викладачів); надати сертифікат, що підтверджує знання іноземної мови. І найголовніше – написати мотиваційний лист, у якому мають бути викладені причини, чому ви хочете поїхати навчатися до того чи іншого європейського вишу.
Мотиваційний лист – найважливіша частина, оскільки решта документів, які подаються на розгляд до Європейської комісії, яка через 3-4 місяці виносить вердикт, практично в усіх однакові.
При отриманні гранту студенту нараховується стипендія в розмірі 1000 євро на місяць, оплачується навчання на факультеті відповідного профілю, квитки на літак і страховка. Після того як складний процес отримання гранту було пройдено, я вирушила добувати знання в Alma Mater Studorium Universita di Bologna.
Болонський університет складається з багатьох корпусів, у яких проходить навчання, тут їх називають «кампусами». Деякі будівлі старовинні й нагадують напівзруйновані музеї зі складними лабіринтами та статуями в коридорах, інші, навпаки, нові та сучасні. Не всі кампуси знаходяться в Болоньї, деякі з них розташовані в найближчих маленьких містечках: Форлі, Чезені, Равенні, Ріміні та навіть є один у далекому Буенос-Айресі. Така мультикампусова структура спрямована на покращення умов навчання та проживання студентів. І справді, Болонья переповнена студентами, розосередити їх по регіону – хороша ідея.
НАВЧАННЯ проходить у традиційній формі лекцій та практичних занять, за якими в кінці семестру слідують екзамени. Хочу спростувати популярний стереотип, яким нас усе життя годують у наших школах та університетах, що, мовляв, «в Європі студент наданий сам собі, ніхто йому толком нічого не пояснює і там чи не самоосвіта». Так, більша частина відповідальності в отриманні знань лежить на студенті, але це зовсім не означає, що викладачі не виконують своїх обов'язків. Навпаки, лекції інформативні та пізнавальні. Майже кожен викладач підкріплює свою мову наочним матеріалом – презентаціями power point, у яких тезисно виділені основні теми, які зачіпаються на лекції.
Потім кожну презентацію та будь-який роздатковий матеріал, який було видано під час лекції або практичного заняття, викладач викладає на спеціальний інтернет-сервер, призначений спеціально для студентів університету, де все це зберігається у вільному доступі й може бути завантажено у будь-який зручний момент. З викладачем легко зв'язатися електронною поштою.
Загалом, в європейській освіті давно все комп'ютеризовано: у кожного викладача є свій особистий сайт, на якому зазначено все, що може знадобитися студенту: дні та години прийому, електронна адреса, науковий ступінь, у яких наукових проектах він задіяний, програма його курсу тощо; є електронний розклад, до якого регулярно вносяться необхідні зміни (дуже зручна форма організації навчального процесу, яка допомагає запобігти безкорисному проведенню часу в стінах університету); списки рекомендованої літератури окремо для кожного курсу та інше.
Щодо відвідуваності в болонському університеті все набагато менш суворо, ніж у наших вишах. Ніхто не веде облік відвідуваності. Такий підхід розслаблює, і потрібно бути організованою людиною, щоб відвідувати всі лекції. Багато студентів часто їх пропускають. Це значно ускладнює задачу при підготовці до іспитів: матеріал зазвичай досить важкий і розібратися в ньому самому нелегко, а на лекціях викладач буквально «розжовує» матеріал.
Щоб бути допущеним до іспиту, необхідно зареєструватися на особистій студентській сторінці та мати не менше 50 відсотків відвідуваності лекцій (хоча як це регулюється при повній байдужості викладачів до відвідуваності, мені досі незрозуміло). Шансів скласти один і той самий іспит у студентів Болонського університету декілька – від двох до чотирьох, причому інтервал між спробами може бути досить великим.
Наприклад, якщо предмет закінчився в грудні на другому курсі навчання, то остання спроба скласти його може бути аж восени наступного року. На перший погляд, це може здатися «халявою», проте це зовсім не так. Для успішної здачі необхідно «перелопатити» величезну кількість інформації: декілька підручників, роздаткові матеріали, конспекти лекцій, додаткові ресурси, згадані на лекціях тощо. Причому володіти матеріалом потрібно настільки глибоко, щоб бути в змозі підтримати сорокахвилинну розмову з викладачем, а то й двома, на задану тему.
Складність іспиту також у тому, що більша їх частина складається усно і не дається жодного часу на те, щоб зібратися з думками. Заходите в аудиторію, сідаєте перед викладачем і одразу починається бесіда.
Внаслідок «багаторазової» системи складання іспитів в італійців не існує однієї, офіційної для всіх дати вручення дипломів про закінчення університету. У кожного студента своя дата складання останнього іспиту, тому протягом всієї осені на університетських вуличках можна побачити студентів, які святкують свій випуск з університету, чиї голови прикрашені за традицією спеціальними зеленими віночками, в оточенні друзів та родини.
Італійських студенток відрізняє копиця стирчого в різні боки пишного волосся, неохайно зібраного на маківці, та окуляри з прозорими скельцями. В одязі болонська молодь надає перевагу унісекс: кеди, вузькі джинси, рюкзаки. Цього року особливою популярністю користувалися подовжені куртки кольору хакі.
Читайте продовження статті:
БОЛОНЬЯ: МІСТО КАПУЧІНО
Марія МОГИЛЯСТА,
Болонья, Італія.