Деякі кажуть, що саме Валуєв може стати справді серйозним опонентом для братів Кличко. Мовляв, українські боксери ніколи ще не билися з суперниками вищими і потужнішими за себе, а ось росіянин, зріст якого 2,15 м, а вага 151 кг (ви можете собі уявити цього громилу?), зроблений з іншого тіста. Інші стверджують, що навіть гігантська сила Валуєва не допоможе йому компенсувати нестачу боксерської майстерності, якої не бракує братам. Але остання думка не враховує той факт, що Микола, який пізно перекваліфікувався на боксера, постійно вчиться і продовжує прогресувати. На якому етапі він зупиниться, ніхто не може сказати. І чи зупиниться?
Весною дуже колоритна постать Валуєв очолив рейтинг-лист WBA. Вперше в історії професійного боксу росіянин посів перший рядок у списку найсильніших суперважковаговиків і став офіційним претендентом на бій за звання чемпіона світу з пуерториканцем Джоном Руїсом, який має провести обов'язковий захист титулу.
Менеджер Валуєва німець Вільфрід Зауерланд заявив, що докладе всіх зусиль для того, щоб поєдинок Валуєва з Руїсом відбувся вже цього року. На рахунку Валуєва, який зараз володіє титулом Інтерконтинентального чемпіона ВБА, немає поразок - 43 перемоги (32 нокаутом). Отже, хто ж він, російський унікум, якого прозвали Скелею і Чудовиськом зі Сходу? Надамо слово самому Миколі та наведемо дані з офіційного сайту Валуєва.
«Народився я в Ленінграді 21 серпня 1973 року о 10 годині ранку. При зважуванні потягнув на 3 кг 200 г. Зріст - 51 см. Між іншим, мій син Гриша народився крупнішим за свого тата. При зважуванні він обігнав мене на півкілограма, та й у зрості перевершив на 2 см.
У дитячому садку я вже був вищий за найросліших хлопців на голову. У першому класі був на зріст із учительку. Усі думали, що я другорічник. Щоправда, учителька не була дуже високою, але наш однаковий зріст усіх вразив. Мої батьки теж не вирізнялися великими габаритами. Мама нижча за батька лише на 2 см, а в нього зріст був 1,68 м. Гени, мабуть, перейшли до мене від гіганта прадіда, він був на зріст понад два метри. На жаль, усі сімейні фотографії згоріли під час блокади Ленінграда.
У дитячі роки, як і всі хлопчаки, я ганяв у футбол. Взимку грали в хокей. Для цього навіть самі робили у дворі ковзанку. Усі ігри давалися мені з великими труднощами. Я просто не встигав за ровесниками. Вони були спритніші за мене. Улітку ми цілими днями пропадали на озері, каталися на велосипедах. На озері я особливо любив проводити час за риболовлею, до якої ще з садка мене привчив батько. Він був затятий рибалка. У школі, навчаючись у п'ятому класі, я зайнявся баскетболом. Згодом перейшов до школи-інтернату спортивного профілю №1 міста Ленінграда. У складі збірної команди Фрунзенської ДЮСШ мені довелося стати чемпіоном країни з баскетболу серед юнаків молодшого віку.
Навчаючись у тому ж інтернаті, я почав займатися легкою атлетикою і віддав цьому виду спорту шість років. Мене дуже зацікавило метання, а саме диск. Тренувався я у школі В. А. Алексєєва, який заснував у Ленінграді свою знамениту академію спорту. До речі, коли я перебуваю в Санкт-Петербурзі, то займаюся саме в цій школі. Там є все для повноцінного тренування. Приходячи до цієї зали, щоразу відчуваєш себе як удома. Свої заняття легкою атлетикою я починав із більш ніж скромних результатів. Але поступово справа пішла, і врешті я навіть метнув диск на норматив майстра спорту.
Боксом вирішив зайнятися досить пізно - у 20 років. На своє перше тренування прийшов навесні 1993 року. Було дуже важко вчитися в такому віці зовсім незнайомим навичкам. Усе було в новинку: біг, стрибки зі скакалкою, робота на рингу зі спаринг-партнером, відпрацювання техніки ударів на мішках, бій з тінню. Моїм першим тренером, згодом менеджером і промоутером став Олег Шалаєв. Свого часу він провів багато боїв у Німеччині. За манеру бою німці прозвали його Пітбулем. Перші кроки в боксі я зробив під його керівництвом.
Мій дебют на рингу відбувся 15 жовтня 1993 року в Берліні. Цього дня я провів бій з американцем Джоном Мортеном. Переміг нокаутом у другому раунді. Ми не поставилися до цього бою як до дебюту серед професіоналів, і пізніше я виступив на любительському рингу. На чемпіонаті мого рідного міста зайняв друге місце. Після кількох змагань боксував на чемпіонаті Росії 1994 року, який проходив у Санкт-Петербурзі, і став срібним призером, виконавши тим самим норматив майстра спорту. У складі збірної Росії виступив того ж року на Іграх Доброї Волі. Там я був помічений міжнародною комісією, яка мене й дискваліфікувала. З'ясувалося, що мій перший берлінський бій був визнаний професійним. Так, волею долі, мені довелося впритул зайнятися професійним боксом.
Завдяки боксу я об'їздив увесь світ. Боксував в Австралії, Японії, Південній Кореї, США, Чехії, Німеччині, Україні та Білорусі. Але все ж першу значущу перемогу я відсвяткував на батьківщині. У 1999 році в рідному місті став чемпіоном Росії. Наступного року завоював титул чемпіона світу за версією Пан-Азіатської боксерської асоціації. Згодом я захистив цей титул п'ять разів.
З 2000 року мене тренує заслужений тренер Вірменії Манвел Оганесович Габрієлян. У 2004 році нам вдалося завоювати титул Інтерконтинентального чемпіона світу за версією Всесвітньої боксерської асоціації (WBA). Тепер усі наші мрії та старання спрямовані на завоювання титулу чемпіона світу за однією з престижних версій.
Я одружений. Зі своєю майбутньою дружиною познайомився на дні народження друга. З часом наші стосунки переросли у велике почуття, чому підтвердженням є наш син Гришка. Час по-різному випробовував нас із Галею. Тож наш союз інакше як долею не назвеш. Ми живемо в Санкт-Петербурзі».
Цікава історія одруження Валуєва. З майбутньою дружиною, як це часто буває, Микола познайомився на дні народження друга: «Обмінялися телефонами, потім два роки придивлялися один до одного, а в 2000-му одружилися. На момент весілля я точно знав, що люблю цю жінку, носитиму її на руках, вона народить мені дітей і буде їм доброю матір'ю. Коли Гришка народився, я ще раз переконався у своїй правоті. Дружина якось зізналася, що її вразили мої габарити. Вона страждає на «гігантизм», їй подобається все велике. Великий чоловік, велика машина, квартира має бути величезною...»
Галина каже, що друзі, знаючи її бажання познайомитися з великим чоловіком, на одній із вечірок посадили її за стіл поруч із Миколою: «Пропозиції руки і серця я як такої не отримала. Якось увечері Микола з моїм татом завели між собою розмову. Чую, йдеться про якесь весілля. Вони, виявляється, все вже за мене вирішили і сперечалися лише про терміни».
«Останній рік дуже багато часу проводжу в Німеччині, особливо в Берліні, - каже Валуєв. - У 2004 році підписав контракт з відомим німецьким промоутером Вільфрідом Зауерландом. У вільний час намагаюся якомога більше дізнатися про Берлін, його околиці, людей і взагалі про Німеччину. Почав вивчати німецьку мову. Про Пітер, звісно, не забуваю. Щодня підтримую контакт із сім'єю, друзями. Завдяки їм я в курсі всіх свіжих новин. Мене завжди цікавитиме те, що відбувається в Росії та в моєму рідному місті».
Сьогодні Валуєв цікавить дуже багатьох (а чи може бути інакше за таких фізичних даних?). Але журналісти за всього бажання не можуть розкопати жодних «смажених» фактів. Росіянин веде спокійний і розмірений спосіб життя, а найбільші скандальні історії, пов'язані з його ім'ям, сталися пару років тому.
У 2002 році Миколу без жодних на те підстав опустили в рейтингу однієї з трьох престижних міжнародних асоціацій - WBA, а невдовзі двометровий гігант дізнався, що Федерація професійного боксу Росії позбавила його титулу чемпіона країни. «Позбавляти мене цього титулу федерація не мала права. І на знак протесту ми з моїм промоутером Олегом Шалаєвим вийшли зі складу федерації. Мені здається, я нічим не заслужив до себе такого ставлення, - вважає Микола Валуєв. - Іде закулісна гра. Керівники федерації виступали за те, щоб ми їздили за кордон, і найменше хотіли допомогти нам розвиватися в Росії».
А в серпні 2003 року в Санкт-Петербурзі було скоєно замах на промоутера Миколи Валуєва. Невідомий зробив три постріли в Олега Шалаєва. Останній залишився живий, але невдовзі розлучився з Валуєвим, який перебрався під крило відомого німецького менеджера Вільфріда Зауерланда. Можливо, розставання сталося через невідбутий бій Валуєва та знаменитого в недавньому минулому чемпіона світу Майка Тайсона, який обіцяв організувати Шалаєв. Співпрацею з авторитетним німцем, який працює також із братами Кличко, Микола повністю задоволений: «Позитивних зрушень багато - значно піднявся мій рейтинг, моїми суперниками стали боксери, з якими я й не мріяв битися. Я вважаю, що завдяки Зауерланду моя боксерська кар'єра спрямувалася вгору».
Валуєв уже не перший рік проводить бої в Німеччині, але переїжджати до цієї країни не поспішає. Він каже, що не бачить у цьому сенсу: «Підштовхнути до переїзду могла б лише необхідність більше часу перебувати в країні. А зараз для чого? Тренуватися з однаковим успіхом можу в Росії чи Вірменії. А ось перед боєм, десь за місяць, ми з тренером приїжджаємо до Німеччини для спарингової підготовки. Паралельно йде спілкування зі ЗМІ. Саме для цього й потрібна моя присутність у Німеччині. Сім'я зазвичай залишається в Пітері. Дуже сильно сумую. Тим більше що син Гришка росте, і спілкування з ним стає все цікавішим. Я щодня телефоную додому, і виходить ніби я нікуди й не їхав, а перебуваю на звичайних зборах».
Під час підготовки до боїв (тобто під час перебування в Німеччині) російський боксер ретельно економить час, роблячи акцент на тренуваннях: «Ми навіть відмовилися від походів у ресторани. У нас в апартаментах є кухня, на якій можна приготувати нехитру, але смачну їжу. А звільнений час присвячую урокам німецької, відпочинку чи читанню книг.
Успіхи у вивченні мови? Поглиблено я зайнявся нею відносно нещодавно - роки два чи півтора тому. Не знаю, як швидко, але сподіваюся, що вивчу її. Порівняно з російською в німецькій присутні незрозумілі елементи. Візьмемо, наприклад, дієслово sein (бути). У різних часах у нього абсолютно різні корені, а не як у нас: був - буду. У німецькій взагалі нібито було слово, але фактично від нього нічого не лишилося. Підходити до вивчення німецької з точки зору російської логіки неможливо, а в школі я вчив французьку. Поки мені як слід не вдавалося вивчити якусь іноземну мову. Може, з німецькою пощастить. Допомагає мені в цьому німкеня, яка володіє російською. Займаюся по можливості не на шкоду боксу. Наприклад, сьогодні був урок, завтра знову прийде вчитель, потім через день. Кожен день займатися німецькою - голова пухне.
Як розслабляюся? Книги, уроки, ще трохи дивлюся телевізор. Здебільшого пізнавальні передачі на кшталт «Планети тварин», а також фільми та новини на CNN». Інтерес боксера до тваринного світу не випадковий - він затятий мисливець.
Зовсім нещодавно Валуєв на боксерському рингу повалив непоганого загалом боксера - Кліффорда Етьєна. Той, хто програв, після бою досить емоційно висловлював свої переживання: «Хто каже, що Микола слабо б'є? Невже я просто так падав? Падав від ударів людини, яка бити не вміє? Можливо, раніше він і бив слабо, а зараз він б'є дуже сильно. І справа, і зліва. Караул просто. Знаєте, звідки вилазять очі після його ударів? Не знаєте? Краще вам і не знати. Та я просто герой, що взагалі вийшов проти нього. Я програю тільки найкращим. Ось тепер програв Валуєву. Не прикро, бо в цього хлопця є все, щоб стати чемпіоном світу. Він пропускає інколи? А хто не пропускає ніколи? Зате стоїть, як скеля!»