У Штатах великі благодійні контори мають управлінську структуру, що нагадує корпоративну. Вони платять постійним співробітникам гідні зарплати (керівники найбільших благодійних організацій заробляють $500-700 тис. на рік, що, безперечно, менше доходів осіб подібного рангу в промисловості, але цілком пристойно для професійного менеджера), публікують річні фінансові звіти та результати незалежних аудиторських перевірок. Подібні організації конкурують під час проведення рекламних кампаній, періодично потрапляють у неприємності через нецільове використання коштів – загалом, нормальний діловий кругообіг.
З одного боку, такий «індустріальний» підхід знеособлює дарувальника, але з іншого – нужденні в допомозі менше залежать від індивідуальних примх багатіїв.
Не буде перебільшенням сказати, що благодійна індустрія США існує здебільшого на гроші середнього класу.
Суп & more
Існує два основних способи допомоги, які не виключають – а скоріше доповнюють один одного. Перший – облагодіяти сирих: укрити бездомних від негоди, прооперувати хворих бідняків, нагодувати безкоштовним супом незаможних. Другий – допомогти людині як особистості: навчити чомусь, оплатити освіту, дати кошти або пільговий кредит на бізнес-старт. Більшість великих благодійних структур комбінують обидва методи. Але спеціалізуються, як правило, на одному з них.
На реалізацію першого сценарію витрачається більша частина пожертв. Найвищий дохід у 2003 році ($4,2 млрд.) мала, згідно з рейтингом газети The Christian Science Monitor, Християнська асоціація молодих людей (YMCA). За нею йдуть Американський Червоний Хрест (American Red Cross), «Католицькі благодійники» (Catholic Charities), Армія спасіння (Salvation Army). Окремо стоять Об'єднання єврейських громад (United Jewish Communities, річний дохід $2 млрд., займається в основному програмами розвитку єврейських громад) та Американські дитячі клуби (Boys and Girls Clubs of America, річний дохід $1 млрд., сфера діяльності – виховання дітей).
Що стосується «недитячого» виховання: 13-й номер у списку – «Планування для батьків» (Planned Parenthood of America, річний дохід $700 млн.). У релігійній країні дуже важливе завдання забезпечення молоді дешевими контрацептивами, майже безкоштовними медичними консультаціями та фінансовою допомогою при абортах.
На 21-му місці стоїть «Громадське мовлення» (PBS – Public Broadcasting Service, річний дохід $530 млн.). PBS – некомерційне радіо і телебачення. Його доходи складаються з пожертв і дотацій. Держава втручатися в мовну політику PBS не може – і не втручається.
Займаються благодійністю і культурно-освітні організації – музеї, дослідницькі фонди, розподільники грантів на навчання. Але їхній бюджет, як правило, не перевищує $200 млн., що й зрозуміло: мета цих установ вужча, ніж «нагодувати всіх бездомних».
Однак було б помилкою вважати, що гіганти благодійності витрачають гроші тільки на «безкоштовний суп». YMCA спонсорує молодіжні фізкультурні заходи, тримає дешеві молодіжні готелі, організовує тури. «Католицькі благодійники» присуджують освітні стипендії здібним дітям із бідних сімей тощо.
Від кожного – за можливостями
Благодійна допомога може набувати й вельми химерних форм: є, наприклад, організація, яка збирає у «білих комірців» застарілі, але все ще добротні ділові костюми. Їх видають безробітним для проходження інтерв'ю – гарний костюм підвищує шанс отримати місце. Друге життя отримують і старі мобільні телефони – їх переробляють так, щоб можна було набрати лише один номер – 911 (служба порятунку). Апарати видають одиноким матерям із бідних кварталів та жертвам насильства в сім'ї.
Словом, жертвують хто що може. Наприклад, великі консалтингові фірми «дарують» працю своїх співробітників: консультанти, година роботи яких коштує від $200 до $500, «пашуть» на громадських проєктах, за які фірма не виставляє рахунок. Багато корпорацій дають своїм співробітникам щорічний оплачуваний відгул (зазвичай один-три дні), який ті можуть витратити тільки на благодійність – на свій вибір.
Організація «Старші брати і сестри Америки» (Big Brothers and Sisters of America, річний дохід $200 млн.) «прикріплює» успішних молодих людей до підлітків у поганих районах. Такий «старший братик» (на відміну від пропащих батьків і однолітків, що торгують креком) здатен стати для «молодшенького» ідеалом, до якого треба прагнути. Ця схема спрацьовує рідко, але, якщо вийде, погодьтеся, приємно усвідомлювати, що ви допомогли здібній дитині не перетворитися на дрібного злочинця.
Моя улюблена благодійна організація – Американський союз громадянських свобод (American Civil Liberties Union, ACLU). Її мета – захищати громадянські права дослівно, як вони записані в Конституції. Тому ACLU судиться з усіма – незалежно від політичних уподобань. У штаті Алабама вони можуть захищати права транссексуалів – на захват ліберальної публіки. А в штаті Нью-Йорк судитися на захист куріння – на розчарування тих самих лібералів. ACLU – чисто лібертаріанська організація. Щоправда, слово «лібертаріанство» треба розуміти широко – переважна більшість благодійних організацій у Штатах мають релігійну основу.
Твори добро собі на благо
У Штатах від сплати податків звільнені не лише благодійні організації. Пожертви громадян благодійникам теж не оподатковуються прибутковим податком. Якщо я пожертвую, скажімо, $90 для ACLU, то насправді викладу з кишені лише $60 – третина повернеться до мене наприкінці фінансового року. Це потужний стимул для приватних осіб, а тим більше для корпорацій.
Мало того. Ось валяються в мене старі гірські лижі, кататися на яких я більше не буду. Я можу передати їх незаможним гірськолижникам (не смійтеся, виявляється, бувають і такі.) Приймальник у гірськолижному магазині, що проводить благодійну акцію, глянувши на покороблені «Атоміки» 1996-го року, розмашисто напише в чеку: оціночна вартість $200. Щоб завтра я знову до нього прийшов. При заповненні податкової декларації третину від цих двох сотень я можу списати з податків – за лижі, які, з моєї точки зору, не варті й двадцятки. Так само громадяни й підприємства позбавляються від старих автомобілів, офісних меблів, комп'ютерів... Виграють при цьому всі – навіть держава, яка втрачає на недоотриманих податках, але економить на створенні інфраструктури перерозподілу благ.
Добрі рейтинги
Існують три основні незалежні організації, що складають рейтинги благодійних структур. Це Американський інститут філантропії (American Institute of Philanthropy), Альянс «За розумне жертвування» (Wise Giving Alliance) і «Штурман філантропа» (Charity Navigator).
Їхні рейтинги дуже схожі на корпоративні або на рейтинги цінних паперів. Грубо кажучи, список вибудуваний за бухгалтерією. А бухгалтерські стандарти філантропічних контор відображають їхню головну мету – зібрати гроші й витратити їх на користь нужденних. Тому філантропів ранжують насамперед за обсягом пожертв. Другий важливий показник – відсоток коштів, що йдуть безпосередньо на благодійність (щоб урахувати, скільки з'їдають адміністративні витрати).
Шановні благодійні організації витрачають на адміністративну роботу не більше 10-20% бюджету – решта йде безпосередньо бенефіціарам. Оскільки серед дарувальників багато корпорацій, які ставляться до благодійності як до складової піару та реклами, їх цікавить, наскільки продумана рекламна політика самої благодійної організації. Цей показник називається ефективністю збору пожертв і відображає, яку суму необхідно витратити на кампанію із залучення кожних $100. Важливим критерієм оцінки є стабільність – дарувальники хочуть бути впевнені, що перед ними не контора-одноденка.
Витрати на навчання
Відомо, що на початковому етапі США заселялися британськими сектантами, які змінювали облаштований побут в Англії на можливість практикувати свою релігію на нових землях. Навіть коли американські території були англійськими колоніями, у них була безпрецедентна свобода віросповідання. Вона давала право вчити дітей у власних релігійних школах, що не належали до офіційної англіканської церкви. Тому з перших днів свого існування американська система освіти була приватною і створювалася на місцевому рівні релігійними громадами містечка чи округу на гроші парафіян.
Навіть зараз, коли середня освіта давно стала державною (на рівні штатів) і обов'язковою, церковна благодійність усе ще дуже сильна. Оскільки існує чіткий поділ держави та церкви, релігійне виховання можливе лише поза громадськими школами. Відповідно, різні конфесії плодять всілякі приватні школи і засновують стипендії.
Державі не потрібно годувати кого попало безкоштовним супом. Тому благодійністю має сенс займатися тоді, коли є потреба змінити навколишній світ на краще. Якщо хочеш, щоб щось було зроблено, – зроби це сам. Що й буде справжньою благодійністю.