Якщо ви цивілізований мандрівник європейського зразка – не витрачайте час, а вирушайте до найближчої турфірми, яка пропонує тури в Індію дешево, і вас за руку провезуть через усю Азію в кондиціонованому транспорті, пригощаючи європейською кухнею, і навіть поселять у монастир, де ви за власні гроші зможете на час відчути себе буддистом. Останній шлях – правильний і комфортний, але автор цих рядків обрав утомливий, непередбачуваний і надзвичайно цікавий варіант номер один.
Візу видадуть в індійському посольстві без жодних проблем: вказуємо мету маршруту – туризм, платимо $40 і через день отримуємо візу на один-шість місяців. Місячна поїздка обійдеться в $1.000, включаючи переліт. В принципі, можна витратити втричі менше, але це вже екстрим. Якщо добиратися наземним шляхом через пострадянську Середню Азію, дорога обійдеться дешевше, але це довго і нудно, якщо, звісно, ви не належите до секти автостопників.
З Києва до Делі літає багато авіакомпаній. Найдешевша – «Туркменські авіалінії» ($497 в обидва кінці з аеропортовими зборами). «Узбецькі авіалінії» везуть на $2 дорожче, але там не дуже зручна стиковка: на зворотному шляху вам доведеться добу просидіти в аеропорту або поселитися в готелі. Зате зможете побродити по Ташкенту, благо між нашими країнами безвізовий режим. Туркмени протримають вас у транзитному аеропорту близько шести годин, зате ви матимете щастя переглянути десятки портретів Великого Туркменбаші, що викликає нестримні веселощі у приїжджого.
У Делійському аеропорту жодної метушні. У касі придбається квиток на таксі і за $4-5 кеб на кшталт міні-«Побєди» домчить вас до гест-хауза. Чайові не обов'язкові, але вітаються. Можете презентувати пачку цигарок або дрібничку, якими наполегливо рекомендую запастися.
Main Bazar – немає місця в Делі, більш пристосованого для іноземного туриста, який не претендує на особливий комфорт, ніж цей район. Main Bazar – це кафе і дрібні крамнички з сувенірами, овочами та фруктами, національним одягом, музичними магазинами, «наливайки» фруктових фрешів (три-чотири стакани на долар). За $20-30 на добу ви без труднощів знайдете готель з усіма благами, які тільки можете уявити. Для тих же, хто бажає екзотики та піклується про гаманець, даю наводку: Hare Krishna Guest House, 1572-73, Main Bazar, Pahar Ganj, New Delhi-110055. Тут ми здобули притулок у вигляді чотиримісного номера за 300 рупій на день (це близько $2 з людини). З кондиціонером буде дорожче, але двох вентиляторів на стелі цілком достатньо для сну. На даху – дешевий, як і все в Індії, і дуже затишний ресторанчик.
Вечірній релакс тут забезпечений. У цьому районі базарні торговці майже наполовину змішані з туристами, які селяться на Main Bazar у передчутті екзотики, тому дешеві гест-хаузи і дорожчі готелі – на кожному кроці. Туристи представлені у всій різноманітності – від тінейджерів до пенсіонерів, усіх рас і віросповідань. Багато тут не вперше. Я зустрічав людей, які подорожують Індією місяцями, а то й роками.
Товаришу, будь пильним! Не йди на поводу у торговців, які настійливо втюхують тобі барабан за $5 або симпатичні шахи за $2. Друзі, що залишилися в Україні, напевно будуть раді індійським презентам, але свій відпочинок ти безповоротно зіпсуєш: подорож буде затьмарена чимало потяжчалим від сувенірів рюкзаком. Тому всі пропозиції купити щось задешево (ціна може знижуватися в чотири-п'ять разів), жорстко ігноруємо. Шопінг у день перед відльотом – і баста!
Ви не розробили попередньо маршрут подорожі? Не біда! Для цього існує чудове видавництво Lonely planet. Не пошкодуйте $40 на книжку (є шанс купити в Москві російську версію). В Індії можна знайти не нову за півціни. Там усе детально описано. Якщо книжки немає – заходьте в перше-ліпше турагентство і слухайте їхні пропозиції. Після цього або купуйте тур, або їдьте за цим маршрутом самостійно – так дешевше і непередбачуваніше. Втім, послуги турфірм дешеві: оренда легкового авто з кондишеном, яке возитиме вас увесь день по Делі, – $15.
Напевно, ви, як і 90% туристів, мрієте побачити Тадж-Махал? Що ж, якщо готові заплатити $15 за вхід плюс приблизно десятку за восьмигодинну дорогу – дня вистачить. Багато хто їде в Гоа – попсово, але дуже гашишно, відтяжно, пляжно, хіпово. Добиратися поїздом понад добу.
Ми попрямували в бік Непалу. Менш ніж добу на автобусі до Варанасі, далі – на кордон з Непалом. Вирушаючи в довгий автобусний шлях, рекомендую запастися віскі (в Індії алкоголь продається в рідкісних спеціалізованих магазинах). Місцевий віскі дешевий (близько $6 за літр), чимось нагадує лікер, але цілком вживаний. Запиваючи холодною колою, яка продається на кожному кроці, ви не лише скоротаєте нелегкий шлях, а й поглянете на Індію під іншим кутом.
Варанасі настійно рекомендований для відвідування. Священне місто на берегах Гангу, де, орендувавши човен у комплекті з гідом, ви побачите незабутні картини нічних пудж, купання-поклоніння індусів священному Гангу (правильніше говорити – Ганзі). Тут же перед вами відкриється традиційна церемонія кремації: до Варанасі їдуть старі люди з усієї Індії, щоб щасливо померти – звідси найкоротший шлях на небеса.
Непал – це вже буддистська культура. Країна набагато бідніша за Індію і не в приклад чистіша. Столиця Катманду – обов'язкове місце для відвідування. Селитися слід у тусовочному туристичному районі Томель. Ціни – ще нижчі, ніж в Індії, через спад туристичного буму. У всьому винні партизануючі маоїсти. Ознаки війни – на кожному кроці, але для туристів тут режим найбільшого сприяння: жодної небезпеки. Тим не менш у гори рекомендую вирушати з гідом, зокрема, щоб не заблукати в джунглях. Непальці так само розумні, розкуті, не злісні та чесні, як і індуси.
Найпоширеніший тут відпочинок – трекінги в горах, головним чином навколо величного Евересту (доведеться витратитися на літак – $100 з Катманду) та не менш мальовничої Анапурни (ходять автобуси).
Ми обрали другий маршрут. За браком часу поїхали в Покхару, розташовану на березі озера, і вирушили в триденний трекінг околицями. На другу ночівлю зупинилися в глухому гірському селі Панчасі, де немає світла, близько 50 мешканців та партизани в лісі. Від краси й нез'ясованої святості цього місця прийшли в неописуваний захват і скасували поїздку в Північну Індію, де розташована резиденція далай-лами.
На зворотному шляху до Делі я вирішив заїхати в Рішікеш – всесвітній центр вивчення індуїзму, який «освятили» своїм візитом великі «Бітлз». Поблизу Рішікеша розташоване священне місто Харідвар. Таких міст в Індії чотири. В них по черзі проходить найкрутіша індійська тусовка – Кумба-Мела з періодичністю в три роки. Сюди у величезних кількостях з'їжджаються індійські йоги – Баба. Цього року їх зібралося 10 млн. А кілька років тому їх з'їхалося 50 млн. – вся Україна в одному місті! На тусовці, яка триває місяць, ідеальний порядок завдяки масі волонтерів, а йоги творять чудеса, в які неможливо повірити.
І наостанок. Індійський та непальський народи дуже терпимі, але все ж у шортах ходити не варто (купіть за $3 дуже легкі та зручні штани в місцевій крамничці), не оголюйте тіло без потреби, не купайтеся в одних плавках там, де не купаються місцеві. Пиячити в громадських місцях також небажано, хоча іноземцям це не заборонено. Не кричіть і не лайтеся, взагалі залиште агресію на батьківщині. Торгуйтеся. Побоюватися шахраїв потрібно, але без параної: індуси куди чесніші, ніж турки – бояться зіпсувати карму.
Аби не підхопити дизентерію, до місцевої кухні та води, яку подають у кафе в глечиках, звикайте поступово – у такому разі через тиждень-другий ви зможете їсти все те саме, що й індуси в антисанітарних, на перший погляд, харчевнях. Просто беріть приклад з місцевих мешканців і частіше мийте руки, а в боротьбі з інфекцією допоможуть спеції.
Нарешті, головне: скоротите турпрограму, аби залишився час просто посидіти на індійських вуличках, поспостерігати за тим, як там живуть люди й безпричинно (на нашу думку, звісно) радіють життю. Можливо, тоді прийде розуміння, що той спосіб життя, який дядько Сем насаджує по всьому світу, – не єдина правда. Так само як і рідний український уклад життя та наше безрадісне сприйняття дійсності. Виявляється, щоб бути щасливим, треба не так уже й багато. Наприклад, відвідати Індію чи Непал.