Історія Петри почалася багато століть тому, і історики досі не дійшли єдиної думки щодо часу виникнення цієї пам'ятки зодчества. Є припущення, що перші споруди на цьому місці з'явилися ще в VI столітті до нашої ери. Достовірно можна сказати, що на початку IV століття до нашої ери місто вже існувало, про що свідчать збережені в письмових джерелах згадки про Петру давньогрецькими мандрівниками.
Потрапити до міста можна лише через вузьку та звивисту ущелину Сік. Нависаючі над проходом скелі майже змикаються одна з одною на висоті близько 100 метрів, вселяючи мандрівникам трепет. Високі прямовисні скелі, створюючи природний кам'яний навіс, «охороняють» місто від піщаних бур Аравійської пустелі, сонця та опадів.
Досі в скелях можна побачити повноводні канали, висічені в гірських породах ще до нашої ери. Гідравлічні системи, створені давніми інженерами кілька тисяч років тому, просто не можуть не захоплювати. Канали, прокладені в стінах ущелини, призначені для збору дощової води, яка доставлялася до міста по глиняних трубах. Давня гідравлічна система забезпечувала набатейців, що проживали в одному з найпосушливіших районів – Аравійській пустелі, не лише водою для побутових потреб, але й для землеробства.
У Петрі було створено все необхідне для комфортного життя населення: житлові та господарські споруди, святилища, амфітеатр, ринок, терми та інші будівлі. Більшість будівель «рожевого» міста висічено в скелях.
Натуральний камінь з червонуватим відтінком та звивистими прожилками створює напрочуд красиві та неповторні орнаменти на стінах споруд. Навіть без внутрішнього оздоблення, яке не збереглося до наших днів, приміщення виглядають, мов розкішні зали.
Вдале розташування Петри на перетині торговельних шляхів від Перської затоки до Гази та від Червоного моря до Дамаска мало велике значення для Набатейського царства. Заради можливості відпочити, запастися провіантом та напоїти верблюдів купці, що перетинали Аравійську пустелю, були готові заплатити будь-яку данину, яка й ставала основним джерелом доходів для набатейців. Однак після відкриття морських торговельних шляхів Петра почала втрачати свою могутність та популярність, а до VII століття нашої ери місто практично спорожніло, зокрема й через частіші землетруси.
Аж до початку XIX століття у Старому Світі нічого не знали про існування стародавнього міста, поки його не виявив швейцарець Людвіг Бургхарт. Сьогодні Петра – одна з найвідвідуваніших пам'яток Йорданії. Щороку сотні тисяч туристів приїжджають подивитися на стародавнє та загадкове місто, в глибинах якого, як каже легенда, заховані незліченні багатства колись процвітаючого народу.
PR