Потрапити до одного з клубів Національної баскетбольної асоціації - мрія кожного більш-менш амбітного спортсмена. Популярність американського чемпіонату в усьому світі, не кажучи вже про самі Штати, важко переоцінити. Хто з нас не знає такі клуби, як «Чикаго Буллз» або «Лос-Анджелес Лейкерс»? А імена Меджика Джонсона, Майкла Джордана та Шакіла О’Ніла говорять самі за себе, асоціюючись у нашій свідомості тільки з успіхом, талантом і величезними грошима.
Європейський баскетбол, при всій нашій до нього повазі, тьмяніє перед заворожуючим словом НБА. Про ставлення в США до цього виду спорту варто говорити окремо. У кожному з американських університетів є своя баскетбольна команда, потрапити до якої вважається великою честю. А вже якщо молодий спортсмен зацікавив керівництво вишу, то на його наукову діяльність увага майже не звертається.
Для деяких молодих хлопців - вихідців із небагатих, переважно негритянських сімей - гра в баскетбол є чи не єдиним шансом досягти чогось суттєвого у своєму житті.
Неамериканців у НБА не так уже й багато, а вихідців із колишнього СРСР і того менше. Нагадаємо, що з пострадянських країн у Лізі в різні часи грали і зараз виступають три литовці (Шарунас Марчюленіс, Арвідас Сабоніс і Жидрунас Ілгаускас), три росіянини (Сергій Базаревич, Микита Моргунов і Андрій Кириленко) та по одному представнику Латвії (Гундарас Ветра), Естонії (Мартін Мюоросепп) і Грузії (Володимир Степанія). Причому, окрім литовців, усі вищезгадані баскетболісти або лише зрідка виходили на заміну, або просто значилися в заявках команд.
За винятком традиційно найсильнішої на континенті югославської школи баскетболу (серб Владе Дівац, хорвати Дражен Петрович і Тоні Кукоч), решта європейських країн представлені в Новому Світі дуже й дуже слабо: німець Детлеф Шремпф, голландець Рік Смітс, ось, мабуть, і всі більш-менш відомі баскетболісти, які виступали в НБА. До того ж усі вони (окрім, зрозуміло, Тоні Кукоча, який багато років грав пліч-о-пліч із легендарним Майклом Джорданом і здобув чотири чемпіонські титули разом із «Чикаго Буллз»), виступали не в найсильніших клубах Ліги.
Для України таку традицію порушив легендарний Олександр Волков, пізніше до НБА запросили Віталія Потапенка, але найвагоміших досягнень усе ж домігся киянин Станіслав Медведенко. Талановитий баскетболіст, який розпочав свою кар'єру в столичному «Будівельнику», потрапив у поле зору американських селекціонерів уже досить давно. Ще за часів своїх виступів за створений Олександром Волковим БК «Київ» і литовську «Аліту-Саві» в НЕБЛ (Північно-Європейська баскетбольна ліга) потужний форвард зацікавив представників західних клубів.
Для молодого гравця спокуса була вельми велика, але Станіслав вчинив як зріла людина - він не став хапатися за перший наданий йому шанс, а терпляче чекав своєї години, будучи в усіх своїх колективах явним лідером. Після річного перебування в Литві, маючи хороші пропозиції з Європи, Медведенко все ж обрав БК «Київ».
Під проводом Медведенка БК «Київ» вийшов у фінал українського плей-оф, у найважчому третьому поєдинку обігравши МБК «Одеса», і став чемпіоном. У чемпіонаті НЕБЛ Станіслав вивів команду Волкова до фіналу чотирьох, але там кияни безславно поступилися в обох матчах. Медведенко був одним із найкращих і в регулярному чемпіонаті, і в серії плей-оф. Він набирав 21 очко і робив по 7,5 підбирання в середньому за гру. При цьому Стас закидав 56% м'ячів із гри. Показники більш ніж переконливі.
На цьому етапі Станіслава й запросив найвідоміший заокеанський клуб «Лос-Анджелес Лейкерс». Клуб-легенда, за який виступали Карім Абдул-Джаббар і Меджик Джонсон, є символом усього американського спорту (серед затятих його вболівальників значаться Білл Клінтон, Джек Ніколсон і Мадонна). Тоді це був ще й клуб-чемпіон, який у минулому році довів свою відчутну перевагу над іншими командами і став найсильнішим у НБА.
Звичайно, у першому ж сезоні наставник «Лейкерс» Філ Джексон обережничав, не ставлячи у стартовий склад українця. Та й конкуренція в клубі була і залишається дуже високою. Недоторканним авторитетом у колективі користуються тільки Шакіл О’Ніл і Кобі Браянт, усі інші повинні доводити небезпідставність своїх претензій на місце в «основі».
Ще однією проблемою для Медведенка стало незнання англійської. Філ Джексон ще й тому не довіряв українцю місце в «старті». Він завжди остерігався того, що в найвідповідальніший момент Станіслав не зрозуміє його вказівок і зробить щось не так, як потрібно. Але цей факт не засмутив нашого легіонера, і він продовжував посилено тренуватися і вчити англійську. У дебютному матчі Стаса стався кумедний випадок - у боротьбі під кільцем суперник надто вже грубо штовхнув українця. На що він не міг не відповісти. Але не кулаками, а словами. Отримавши за вживання нецензурних виразів технічний фол, Стас дуже здивувався тому, як добре розуміють російську мову баскетбольні судді в Америці.
У першому ж сезоні, проведеному в НБА, Медведенко отримав чемпіонський перстень. Чудовий початок кар'єри, яка, віриться, розвиватиметься тільки за зростаючою. І вже в наступному сезоні Станіслава почали випускати на майданчик. Хай і не в «старті», а на заміну, але хвилин по десять майже в кожному матчі Медведенко грав. Це прекрасний досвід і можливість показати те, чого ти насправді вартий як баскетболіст.
Із тренером стосунки теж налагодилися. Українець зараз на хорошому рахунку у Філа Джексона, взаєморозуміння знайдено. Та й повагою «коуч» користується дуже великою. «Він прекрасний психолог, - говорить про свого тренера Медведенко. - У Лізі вистачає спеціалістів, які в питаннях тактики, тренувального процесу, мабуть, йому не поступаються, а можливо, і перевершують. Але у вмінні налаштувати гравців, змусити їх працювати до сьомого поту з Філом ніхто не зрівняється».
У суто побутовому плані Станіславу теж пощастило - він потрапив грати в команду Міста ангелів, в якому є не лише «Фабрика мрій» Голлівуд, а й живе досить велика російська діаспора. Тому Медведенко має можливість спілкуватися і з зірками Голлівуду, і зі своїми колишніми співвітчизниками.
Щодо близького сусідства «Фабрики мрій» Станіслав говорить таке: «Більшу частину життя я провів у Києві, звик до снігу. Тому мені складніше звикнути до того, що в Лос-Анджелесі снігу не було, немає і не буде, ніж до близького сусідства центру кіноіндустрії». Зате в Лос-Анджелесі є море, якого в Києві немає, і, хоч з вікна будинку його не видно, Станіслав досить багато часу проводить на пляжі. За визнанням самого баскетболіста, він досі не може звикнути до американської їжі, тому часто відвідує російські магазини, ресторани та кафе.
З усіма гравцями «Лейкерс» Стас познайомився ще під час персональних тренувань. Шакіл тоді підійшов до новачка і сказав: «Привіт! Як справи? Ти хоч розумієш, хлопче, як тобі пощастило, що ти потрапив у нашу команду, адже тут граю я!» В НБА дружба між партнерами не прийнята. Хлопці збираються разом тільки щоб грати. Наприклад, у «Лейкерс» командні вечері та спільні походи в бар практикуються лише під час виїзних матчів.
Тому друзів-приятелів у Медведенка в команді немає. Тим не менше, якщо щось не виходить, партнери по команді підбадьорюють, допомагають. Вони вважають, що Україна і Росія - одна й та сама держава, тому називають Стаса росіянином. А оскільки Росію в США і поважають, і бояться одночасно, ця аура поширюється і на єдиного легіонера в «Лейкерс».
Зараз на рахунку Станіслава два чемпіонські титули НБА, і змін у його місці роботи не передбачається. Але це не заважає талановитому баскетболісту виступати за збірну своєї країни, що він і продемонструє найближчим часом, узявши участь у фінальному турнірі чемпіонату Європи, який відбудеться у вересні цього року у Швеції.