У 2015 році швейцарські консульства по всьому світу прийняли 517 179 клопотань про видачу шенгенської візи, кількість відмов склала лише 5,3%
Як пише Swissinfo.ch, деяким мандрівникам достатньо буде просто сісти в літак або поїзд, а іншим доведеться отримувати візу, відстоявши попередньо чергу в консульство та здавши солідний пакет документів. Певним же категоріям осіб в'їзд до Швейцарії взагалі може бути закритий.
Як і всі розвинені країни світу, Швейцарія має чітке уявлення, громадяни яких країн, на яких умовах і на який період часу мають право в'їжджати на її територію та залишатися в країні. В підсумку світ навколо Конфедерації, по суті, виявляється розділеним рівно на дві частини.
До однієї належать «громадяни першого сорту», які мають право тільки на підставі паспорта (крім випадків, пов'язаних з укладенням трудової угоди) в'їжджати до Швейцарії, жити в ній і вільно пересуватися по ній на строк максимально до трьох місяців.
До другої, значно більшої частини, належать «всі інші», тобто країни, чиї громадяни зобов'язані для відвідування Швейцарії отримувати візу, що, як правило, пов'язано з досить серйозними бюрократичними складнощами. Від таких гостей працівники швейцарського консульства або візового центру можуть вимагати, зокрема, надання фінансових гарантій, тобто доказів наявності на рахунку отримувача візи коштів, достатніх для забезпечення його проживання в Швейцарії, не найдешевшій країні світу, в межах запитуваного терміну. Крім того, обов'язково треба мати такий документ, як медстраховка.
До речі, планувалося, що, починаючи з червня 2016 року, право в'їжджати на територію Шенгенської угоди в безвізовому режимі отримають громадяни Туреччини. Принаймні, такий пункт містився в угоді по біженцях, укладеній нещодавно між Анкарою та Брюсселем. Зараз, правда, щось пішло не так і дата набрання чинності цього пункту була перенесена на пізніший термін. Швейцарія не є членом ЄС, але входить до числа країн Шенгену. Тому, як тільки новий порядок все ж запрацює, якісь зміни у свою візову політику неминуче доведеться вносити і Берну.
Швейцарська візова політика, починаючи з моменту закінчення Другої світової війни, завжди формувалася з урахуванням дуже складного комплексу факторів геополітичного та економічного характеру. Велику роль відігравало завжди, зрозуміло, і питання забезпечення власної безпеки. Про це нам розповідає Рауль Кенциг (Raoul Kaenzig), аспірант Університету Невшателя та автор наукової роботи, присвяченої спеціально даній темі.
Все змінилося в 2008 році – після входження Швейцарії до Шенгенської зони. Берн взяв на себе зобов'язання при видачі віз суворо дотримуватися всіх шенгенських критеріїв, а тому ступінь свободи маневру Конфедерації як національної держави в цій сфері значно зменшилася. Більш-менш самостійно вона може тепер визначати умови видачі тільки короткострокових шенгенських віз. І в цьому сенсі угода, що набирає чинності, між Брюсселем та Анкарою є дуже цікавим казусом.
Адже якщо все піде так, як планувалося, то Швейцарія як країна-член Шенгену буде, мабуть, зобов'язана також надати громадянам Туреччини можливість короткострокових безвізових поїздок до Швейцарії (крім випадків, пов'язаних з питаннями праці та зайнятості). Підкреслимо слово «мабуть», тому що поки ще нічого не вирішено остаточно. Теоретично у Швейцарії є можливість зайняти негативну позицію, відмовитися пускати турків до себе в безвізовому режимі та винести це питання на референдум.
Про це нагадує Селіна Кольпрат (Céline Kohlprath), прес-секретар швейцарського федерального Секретаріату з питань міграції (Staatssekretariat für Migration – SEM). Разом з тим, всі чудово розуміють, наскільки висока «ціна питання», адже в кінцевому підсумку йдеться про надійне перекриття так званого «балканського міграційного маршруту», яким у минулому та цього року до Європи в основному потрапляли біженці з країн Близького Сходу та Африки. І якщо Швейцарія раптом дійсно захоче в цьому питанні «проявити норов», то Брюссель цілком може запросити її на дуже «неприємну розмову».
Однак обов'язок отримувати візи може реалізовуватися дуже по-різному залежно від країни, від її економічної ситуації та від розвитку воєнно-політичного становища в даному регіоні. Цілком може бути й так, що туристи, наприклад, з Китаю, стають настільки суттєвим економічним фактором, що на певному етапі починає зростати ризик виникнення конфлікту між національними інтересами та пріоритетами однієї окремої галузі економіки. «Туристична галузь у нас уже багато разів протестувала проти візових бар'єрів, що існують між Швейцарією та певними країнами, наполягаючи на більшій відкритості», – говорить Рауль Кенциг.
Зрозуміло, що не залишаються осторонь і політики. Так, наприклад, візових послаблень для китайських туристів ще в 2004 році вимагав тодішній депутат Національної ради від партії демохристиян Крістоф Дарбелле (Christophe Darbellay), сам родом з туристичного кантону Вале. Обґрунтовуючи свою вимогу, він вказував, що в середньому один китайський турист витрачає на день приблизно 450 франків. Фінансовий аспект, як видно, видався тоді парламенту особливо переконливим, і він ухвалив-таки в підсумку рішення серйозно спростити отримання віз туристичними групами з Китаю.
З іншого боку, не можна тут нехтувати й питаннями безпеки. Швейцарія, як і будь-яка інша країна, визначаючи свою візову політику, прагне шукати і знаходити розумний баланс між відкритістю з одного боку та протидією факторам, здатним загрожувати безпеці Конфедерації, з іншого боку. Рауль Кенциг нагадує в цьому зв'язку про країни Північної Африки. Свого часу громадяни цих країн майже 30 років поспіль мали право вільно в'їжджати до Швейцарії без віз, але потім, на початку 1990-х років, зі зростанням обсягів неконтрольованої міграції з цих держав, Берн вирішив знову запровадити для їхніх громадян обов'язок отримувати візи.
Те саме мало місце щодо деяких південноамериканських країн, насамперед Еквадору та Болівії. Тому багато експертів критично ставляться до такого роду заходів, вбачаючи в них додатковий прихований спосіб регулювання міграційної політики, звичайно, в бік її посилення. «Наскільки візова політика пов'язана із завданнями у сфері регулювання процесів імміграції і які тут існують взаємозалежності, сказати точно дуже складно», – говорить Рауль Кенциг. Хоча, звичайно ж, не може бути випадковістю той факт, що громадяни всіх країн, традиційних «постачальників» мігрантів і біженців, від Еритреї та Сирії до Шрі-Ланки, зобов'язані для легальних поїздок до Швейцарії отримувати візи.
Росія, Україна та інші країни пострадянського простору також належать саме до таких держав. На нашій сторінці у мережі Фейсбук вже кілька разів піднімалися візові питання. Думки висловлюються різні.
«Відпочиваємо протягом довгих років в одному й тому ж місці, у прекрасному гірському містечку. Але отримати візу в посольстві Швейцарії важче, ніж підкорити Еверест», – пише, наприклад, киянка Лєна. Їй вторить інша киянка Наталія: «Три поїздки до посольства в Києві з іншого міста, без цього ніяк, 85 доларів за візу, 40 євро за відправку посольського листа до Швейцарії. Складна віза. Це ще до відбитків пальців».
А ось у росіян дещо інше враження. «У Москві віза до Швейцарії оформлюється за 5 днів без проблем. Підтвердження готелю, авіаквитки та наявність коштів, страховка. Роблю щороку. Вартість візи 35 євро», – пише москвичка Сурія.
А як справи з самими швейцарцями, які мають закордонні паспорти і захотіли раптом поїздити по світу? За даними компанії Henley & Partners, яка займається організацією переїздів експатів з країни в країну, особи зі швейцарським паспортом можуть здійснювати безвізові поїздки (або отримуючи візи в полегшеному та прискореному порядку одразу в аеропорту) до 172 країн. У світовому рейтингу «паспортів-всюдиходів» швейцарський паспорт знаходиться на 6-му місці. На першому місці паспорт Німеччини (177 безвізових країн), на другому – шведський (176 країн).
На завершення нагадаємо, що у світі дипломатії діє принцип взаємності. Візовий режим існує (або скасовується), як правило, у двосторонньому форматі: якщо росіянам, наприклад, необхідно отримувати візу до Швейцарії, значить, і швейцарці зобов'язані робити те саме.
Але так буває не завжди. Держави мають право, звичайно, в односторонньому порядку, не очікуючи взаємності, скасувати візовий режим щодо якихось країн. Так, наприклад, швейцарці мають право без віз відвідувати Перу, Болівію, Україну, Марокко або Єгипет, але самі громадяни цих країн зобов'язані, як і раніше, для поїздок до Конфедерації запитувати та отримувати візи.