Фото Володимира Макаренка
На Африку люди хворіють серйозно і надовго. Чому? Хто знає. Напевно, краще запитати у людини, чий «африканський маршрут» охоплює кілька найекзотичніших країн Чорного континенту і налічує сотні кілометрів пригод. Наш сьогоднішній співрозмовник - Володимир МАКАРЕНКО, директор туристичної компанії SkyLine, людина, закохана в Африку.
- Найперше питання - навіщо люди «ходять в Африку гуляти»?
- Африка - це інший світ, інший вимір. Напевно, тільки там людина може оцінити своє місце в житті - серед цієї величної, що живе за своїми законами природи, ти відчуваєш себе піщинкою світобудови, додатком до світового ландшафту.
- Чи існує «мода на Африку»?
- О, так! За останні роки інтерес зріс надзвичайно. Може, вся справа в тому, що пересичений стандартним відпочинком західний турист хоче доторкнутися до витоків життя? Африці притаманне парадоксальне поєднання абсолютно природної дикої природи і високого рівня сервісу. Африка - це exotic destination втомленої від метушні і забрудненості міської цивілізації західного світу. І, нарешті, Африка - це світ на всі пори року. Період дощів дуже короткочасний. Та й у повітрі немає такого ефекту сауни, як, наприклад, у країнах Південно-Східної Азії. А на океанському узбережжі (до речі, температура води в Індійському океані не опускається нижче 20 градусів) завжди дме легкий освіжаючий бриз.
Наша компанія займається турами в Африку з 2000 року - практично одразу з моменту відкриття. Ми відправляємо наших туристів до Кенії, Танзанії, Занзібару, Замбії, Зімбабве, Мозамбіку, Намібії, ПАР - найкрасивіші куточки африканського світу. І нас дуже тішить, що інтерес до Африки у наших співвітчизників зростає.
- Знаєте, іноді якось боязко мріяти про Африку - кажуть, світ цей небезпечний і непередбачуваний...
- Що стосується міжетнічних конфліктів, то бувають вони рідко і не в тих країнах, куди зазвичай вирушають туристи. Крім того, турист в Африці - «звір», який охороняється законом: усі чудово розуміють, що велика частка добробуту тутешніх країн залежить від розвитку туризму. Тому на гостинний прийом можна розраховувати завжди. Щодо щеплень слід зауважити, що вимоги нашої санепідемстанції набагато жорсткіші, ніж Всесвітньої організації здоров'я. Наприклад, там вважається, що, вирушаючи до Кенії чи Танзанії, жодних щеплень робити не треба. Ми все ж радимо зробити лише одне (!) - від жовтої гарячки. Роблять її у двох поліклініках у Києві, після чого видають довідку з терміном дії десять років, протягом яких ви зможете неодноразово відвідувати інші африканські країни. Від малярії також існує безліч лікарських і народних засобів. Тож чутки про «безліч» щеплень сильно перебільшені. Що ще важливо - практично скрізь віза ставиться вже після прибуття, в аеропорту.
Сьогодні до Африки їздять не лише мужні екстремали, а й сім'ї з дітьми. Слони і жирафи, носороги і антилопи, зграї рожевокрилих фламінго, гігантські черепахи... Для дітлахів це просто фантастичні враження, яких вистачає надовго. Мабуть, єдина маленька трудність - в Африці досить важко знайти російськомовного гіда. Тому доводиться напружити в пам'яті мінімум англійської. Або... вчити суахілі! Наприклад, «здравствуй, Африка!» звучатиме як «джамбо, Африка!»
- А як вам таке скептичне переконання: «Африка - це божевільно дорого»?
- Знаєте, можу запропонувати вам інше і достовірніше: «Африка - це пригода на будь-який гаманець!» Найдорожча складова такої подорожі - це, безумовно, вартість авіаперельоту. На це потрібно одразу «зарезервувати» приблизно $1.000. А на самому Чорному континенті можна знайти і воістину королівський відпочинок, і досить аскетичний. До речі, знаєте, що таке розкіш по-африканськи? Це все - оздоблення бунгало, меблі, - виконане вручну, з рідкісних порід дерева.
- Назвіть найяскравіші перлини в африканському намисті.
- Розповісти про всі краси Африки неможливо - їх не злічити. Звичайно, чого просто не можна не побачити, так це уславлених снігів Кіліманджаро, водоспад Вікторія, національні парки Тсаво, Серенгеті і Нгоронгоро, апокаліптичний світ Амбоселі, фантастичний Занзібар... Щось абсолютно неймовірне - на кшталт «африканського Лас-Вегаса» - Сан-Сіті, або Кейптауна - найкрасивішого міста «європейської» Африки.
Загалом, подорож у будь-який куточок Африки - це неповторно. Що може бути кращим за післяобідній відпочинок у невеликому лоджі в заповіднику? Або передсвітанкове сафарі на джипі безкраїми просторами африканської савани? А казково-білі океанські пляжі Момбаси, де можна скупатися в приємному товаристві 25-метрової тигрової акули? Взагалі-то вона живиться планктоном, але розміри вражають... Або «загублений рай» крихітного острова-заповідника Базаруту?
Колір, запах, смак Африки заворожують. Тільки там ви можете спробувати дивовижний делікатес: з вигляду - риба, за смаком - курятина. Що, не можете вгадати? Це м'ясо крокодила. У кожній країні його готують по-своєму, рецептів - сотні. А сушене м'ясо антилопи? Його продають у пакетиках повсюди як легку закуску. Африканська кухня вражає природним смаком - мінімум приправ і спецій. А приголомшливо вишуканий букет найкращого у світі південноафриканського вина! Дивовижні вироби з дерева, казкові столи і дзеркала, фляги з висушених гарбузів, загадкові маски богів і божків...
Африка - це щось ірраціональне, що знаходиться по той бік нашої буденності. Я ніколи не забуду, як увечері службовці нашого маленького готелю винесли і поставили в ряд стільці - просто посеред савани. І в повному безмовності ми, десять туристів, на гектарах безлюдних просторів мовчки дивилися найзахопливіше у своєму житті «кіно»: захід сонця над Кіліманджаро.
ОБЕРЕЖНО З «ЧОРНИМИ БОГАМИ»!
У кожного з нас своя Африка. Тим вона й гарна, що не терпить бундючності й застиглих канонічних описів. А всякі дива в ній трапляються. Буквально на кожному кроці.
Зі своїх журналістських справ чоловік збирався в Африку. «Привези щось на згадку», — невинно попросила я, потай сподіваючись, що це буде щось таке, що можна одразу ж начепити на себе. Треба було замовляти подарунки, бо він привіз масайську дубинку із залізного дерева, бойовий щит розміром із журнальний столик і чорну лискучу голову невідомого бога.
Щит ми прилаштували над диваном. На дубинку, що валялася будь-де, довго перелякано скоса поглядала кішка, поки нарешті з почуття самозбереження не закотила її нишком під диван. Я це бачила, але з жіночої солідарності промовчала. Особливої художньої цінності ці предмети не становили. За словами чоловіка, торгувала ними в Аруші товста добродушна масайка. І добра того в неї було хоч греблю гати. А от голова...
За формою вона нагадувала диню, тільки чорну й дерев'яну. Уся в пилу, недбало притулена старим-продавцем до стіни, вона дивилася на світ недовірливим вузькооким прищуром. Щербата щіляста півусмішка також не віщувала нічого доброго. Кого зображала голівонька, від древнього продавця добитися було неможливо. До того ж він ніяк не міг скласти ціни. Забобонно відштовхуючи гроші зморщеною чорною рукою, він усе повторював «Ченч!» Біда була в тому, що мінятися було ні на що: цінував дід свою «невідому звірючку» досить високо. Зрештою зійшлися на старенькому «Зеніті», який чоловік віддав із найбільшим жалем. Незабутнє враження на старого справив напис Made in USSR.
На митниці масайські службовці жваво зашепотілися, побачивши це диво, але пропустили й лише загадково всміхнулися вслід.
Так чорна голова оселилася в нашому домі. Вона не принесла нам шкоди. Але мені було незатишно, коли по всій кімнаті мене наздоганяв її прищур. Я абсолютно точно відчувала: це — щось особливе. Кішка на неї шипіла. Чоловік став менше дивитися телевізор і перебрався пити пиво на кухню. Зрештою, не змовляючись, ми подарували африканську гостю моєму дядькові на ювілей. І голова поїхала до Білої Церкви.
Минуло пів року, і, зустрівшись за спільним столом, ми дізналися продовження африканської голови. Дядина жінка визначила екзотичний подарунок у вітальню, прилаштувавши на стіну якраз навпроти дядиного місця за обіднім столом. А за два місяці дядько різко втратив вагу. Чудес тут не було: просто пильний погляд двох чорних щілин геть відбивав у нього апетит. Невідомо, як би все склалося далі, але тут трапилося новосілля в рідного брата дядиної жінки. Так загадковий чорний бог полетів до Москви. І там, промучивши ще пару місяців нещасну сім'ю, він був подарований «з нагоди» високому московському начальству.
Те, що сталося далі, тхне містикою. Якось високий чин приймав у своєму кабінеті комерційну іноземну делегацію. Звідки були ці бізнесмени, історія замовчує. Але точно відомо, що був серед них один, чий колір шкіри й розріз очей напрочуд нагадували африканського божка. І, знехтувавши всі правила ділового етикету, він зачаровано витріщився на чорну голову, що урочисто прикрашала багатий офіс. Високий чин був не промах — широким кавказьким жестом він вручив предмет захоплення чорнолицому партнеру.
Чорний бог повернувся додому. Напевно, знову пилиться десь на базарній площі. Може, ми ще зустрінемося, і я зрозумію, що означала його загадкова усмішка. До речі, як виявилося, це був бог удачі й чоловічої сили. А те, що ми його боялися... Що ж, один розумний чоловік якось сказав: «Якщо хтось поруч із тобою крокує не в ногу, можливо, просто він чує інший барабан». Це і про богів, і про людей. І — про Африку.