Основна частина елітних гірськолижних курортів, які є традиційними місцями катання для українців, розташована в Альпах - Французьких, Австрійських, Швейцарських, Італійських, Словенських. Менш популярними серед майстрів гірських лиж Європи є центри зимового відпочинку Німеччини, а також Туреччини та Фінляндії (Країні тисячі озер віддають перевагу любителі лижних гонок на рівнині).
Можуть зацікавити наших співвітчизників і гірські масиви Лівану (тут можна мало не спуститися на лижах до Середземномор'я). Рік тому новинкою на українському ринку стали гірськолижні тури в Чилійські Анди (наприклад, один з них - Valle Nevado - розташований за 57 км від міста Сантьяго, там кількість «червоних» і «чорних» трас становить 50%, а спуск починається на висоті 3.670 м). Це хороша підмога для вітчизняних гірськолижних гурманів.
Почнемо огляд крутих гірськолижних трас Європи, використовуючи курортний принцип, оскільки, за свідченням досвідчених гірськолижників, кожен віддає перевагу відпочивати й кататися не в певній країні, а на відомому курорті, що має розгалужену спортивну та розважальну інфраструктуру.
Проскочимо повз Карпати і рушимо в Татри. З двох боків цієї відносно невисокої гірської системи прокладено в основному нескладні траси. Потім поїдемо на південь Європи і побуваємо на зимових курортах Болгарії, проскочимо повз північну частину Туреччини (там немає крутих спусків). Перелетимо літаком через Карпати і Татри і опинимося в обширному сніжному царстві Альп, що займає величезну площу кількох країн - Австрії, Італії, Словенії, Швейцарії та Франції. Тут роздолля «червоних» і «чорних» трас. А останнім пунктом нашої віртуальної подорожі стане маленька Андорра та північна частина Іспанії з елітними курортами і крутими спусками, що розташувалися на схилах невисоких Піренеїв.
Татри і Родопи
Багато українців, які відчули потяг до гірських лиж, шліфують свою майстерність у Татрах. Закопанські Татри добре підходять як майстрам гірськолижного катання, так і новачкам. Тут траси не такі круті, як, наприклад, в Альпах чи Піренеях. Особливу увагу гірськолижники повинні звернути на район Каспрового Верха (висота близько 2.000 м), де лижні траси мають протяжність 7 км.
Непоганою підмогою для майбутнього сходження до крутих альпійських трас є словацькі Високі Татри, що складаються з трьох центрів, - Татранської Ломниці, Старого Смаковця і Штребське Плесо. Тут прокладено траси як для новачків, так і для професіоналів. Але загалом вони некруті («сині»), тому катання набуває особливого шарму: затишно, а головне - немає страху, що впадеш і щось зламаєш. У Татранській Ломниці гірськолижники люблять побавитися на Скальнатому Плесі, де п'ять підйомників розташовані на різній висоті. У Старому Смаковці знаходиться гірськолижна траса Гребієнок (1.285 м), а також найвища вершина Високих Татр - Герлаховський пік (2.655 м), спуск з якого становить певну складність навіть для досвідчених підкорювачів гірських вершин.
Траси в болгарських Родопах і Піринських горах є складнішими, ніж у Татрах. Як правило, любителі лиж мають звичай розміщуватися на курортах міжнародного рівня - Боровці, Банско і Пампорово. Складність снігових трас у Болгарії вабить до себе багатьох сильних гірськолижників світу.
Курорт Боровець розташований на схилах гори Мусала (2.925 м), за 70 км від Софії. Його привабливість у тому, що тут сніг лежить до середини квітня. Боровець пропонує 15 гірськолижних трас протяжністю 40 км, а також лижні трампліни. Туттешні траси більшою мірою підходять професіоналам. За 160 км від Софії, у відрогах Піринських гір розташувався кліматичний курорт Банско (87 гірських вершин і 150 озер). Тут товщина снігового покриву сягає двох метрів, а лижний сезон триває чотири місяці, починаючи з середини грудня. Загалом крутих гірськолижних трас обмаль, зате «чайники» із задоволенням катаються схилами національного парку на висоті від 1.100 до 2.500 м. А от найбільш сонячним є курорт Пампорово, який розташувався прямо в центрі Родоп (85 км від Пловдива). І тут для асів гірських спусків підготовлено «чорну» трасу (найкрутішу в Східній Європі) під назвою «стіна».
Альпи - траси підвищеної складності
Альпійська гірська система займає обширну територію в Європі. Альпи є не лише природною прикрасою Австрії, Словенії, Італії, Швейцарії та Франції, а й місцем активного проведення часу мільйонів мешканців Старого Світу в зимовий сезон.
Почнемо рух альпійськими курортами та гірськими спусками з Австрії, де створені чудові можливості для гірськолижників усіх рівнів, але в першу чергу - для любителів неквапливого катання. Вдалим симбіозом природної ландшафтної краси (у чаші гір знаходиться величезне озеро) та творчої праці людини є курорти Целль-ам-Зее і Капрун. 30 років тому два невеликі альпійські містечка у федеральній землі Зальцбург, об'єднавши свої зусилля, створили Європейський спортивний регіон. Трас різної складності для катання тут безліч, і вони прокладені на висоті від 757 до 3.029 м, що дозволяє бавитися на лижах з початку грудня і до кінця квітня, а на льодовику Кітцштайнхорн - цілорічно (для любителів поганяти адреналін підготовлено 13 км крутих спусків). У Целль-ам-Зее всі траси лежать вище позначки 1.400 м на горі Шміттенхеє. Для спокійного сімейного катання - це зимовий рай. До того ж на доглянутих гірських схилах багато ресторанів, кафе та барів із прийнятними цінами. Єдиний мінус - перевантаженість гір у вихідні дні.
Капрун розташувався біля підніжжя хребта Тауерн. Звідси подати рукою до льодовика Кітцштайнхорн. На висоті 2.452 м працює Альпін-центр з гірськолижною школою, трьома ресторанами самообслуговування та сніговим баром. Трохи підкріпившись, гірськолижники по канатній дорозі піднімаються до найвищої позначки - 3.029 м, де є ресторанчик і невеликий оглядовий майданчик, з якого відкривається приголомшлива панорама Альпійського хребта.
«Червоні» та «сині» траси пропонує всім майстрам гірськолижних спусків долина Циллерталь, що розкинулася навколо озера Ахензее. Багатовікова діяльність матінки-природи заслуговує найвищої оцінки: долина оточена стрімкими горами, а навколо озера є три маленькі, але чарівні гірськолижні регіони, де прокладено 44 км трас - «сині» переходять у «червоні», «червоні» - у «сині». До новинок належить нова «червона» траса «Крумбах XXL», що ідеально підходить для досвідчених гірськолижників.
Куди обов'язково мають поїхати професіонали, так це в Кітцбюель. Тут для них підготовлена одна зі швидкісних трас в Альпах - Streif, порівнянна з «чорними» Face Bellevarde в Валь-д'Ізер і Lanberhorn у швейцарському Венгені. Швидкий спуск на 3,5 км Streif зі швидкістю 140 км на годину з перепадом висот 860 м - це випробування не для слабкодухих. Зауважимо, прокладена паралельно «червона» траса також вимагає до себе поваги.
Далі наш шлях лежить до сусідньої з Австрією Італії - у Доломітові Альпи. Звісно, зимові гірськолижні курорти на півночі країни не такі вже й популярні. Цілком можливо, вони стануть привабливішими та обжитими європейцями після створення сучасної лижної та гірськолижної інфраструктури до зимової Олімпіади-2006.
Доломітові Альпи відомі своїми фешенебельними курортами: Кортина-д'Ампеццо, Меран, Мадонна-ді-Кампільйо, Валь-Гардена. Для зручності варто придбати єдиний скі-пас (гірськолижний абонемент) Dolomiti-superski, що дає право на катання по підготовлених трасах (1.100 км) Апеннін, Австрії, а також користуватися 465-ма підйомниками різного типу. Найкрасивішим спуском долини Валь-Гардена знавці називають трикілометрову трасу слалому-гіганта «Чемпіони», яка починається біля скелястого підніжжя Сассолонго.
А ось досвідченим гонщикам «чорних» трас призначена вузька та хитромудра траса в скелях зі стартом із розщелини Сассолонго, що виходить просто на перевал Селла (2.240 м). Гірськолижник, окрім відчайдушної хоробрості, повинен мати міцні нерви та великий досвід катання. Нагородою підкорювачу траси стане захоплюючий дух вид хребта Мармолада (звідси прокладена 12-кілометрова траса з 3.300 м «Піста Беллунезе»), яку не безпідставно називають Білою королевою Доломіт. Саме навколо неї проходить круговий «червоний» маршрут «Селла-рондо» протяжністю 25 км - приблизно п'ять годин спуску на лижах. Якщо ж піднятися на висоту 2.000 м по канатній дорозі в Сопра-Больцано, то погляду гірськолижника відкривається фантастична панорама Центральних Альп. Переїхавши через гірський «синій» перевал, потрапляєш на фешенебельний курорт Мадонна-ді-Кампільйо. На цьому курорті прокладено кілька складних трас. Наприклад, «Спінале Діреттіссіма» довжиною в 2 км і перепадом висот у 600 м. Можна покататися і по найдовшій та найшвидшій - семикілометровій «Каналоне Мірамонті».
Після Італії продовжимо рух у Швейцарію, де гори займають більшу частину території. Десяток фешенебельних зимових курортів розкидані в південній частині Конфедерації. Почнемо з Кран-Монтани. Курорт розташований на широкому плато, вище 1.500 м. Обійти його за добу, мабуть, не вдасться. Як починаєш спуск, здається, що навколишні хребти та вершини розступаються, звільняючи життєвий простір для гірськолижника в Альпах. У Кран-Монтана 160 км добре підготовлених трас, переважно «червоних», середньої категорії складності. Більшість із них мають південну орієнтацію та чудове освітлення протягом дня. Найбільш пікантні траси починаються з Bella Lui з висоти 2.543 м. На Piste National регулярно проводяться престижні гірськолижні змагання та популярні щорічні березневі гонки Trophe du Mont-Lauchaux, у яких можуть узяти участь усі охочі. Льодовик Plaine Morte (3.000 м) являє собою абсолютно плоский простір і більше підходить для бігових лиж, ніж для гірських. Звідси йде довга та красива «червона» траса R, прокладена в гігантському сніговому оазісі між вершинами Tubang (2.826) і Mont Bouvin (2.995). До речі, тут любив кататися з красунями Роджер Мур, один із виконавців ролі Джеймса Бонда.
Альпійською перлиною вважається курорт Саас-Фе, один із найбільш екологічно чистих зимових курортів. Тут заборонено їздити на машинах, а туристів возять виключно електрокари. Щоб дослідити всі схили над Саас-Фе, гірськолижнику цілком достатньо одного дня. Спуски у верхній частині зовсім нескладні, але відходити вбік від розмічених трас не рекомендується. Навислий над курортом льодовик, як жива істота, рухається дуже повільно, по кілька сантиметрів на рік: у його тілі утворюються глибокі тріщини. Піднявшись на плато на висоту 2.500 м, гірськолижник пересідає на найвисокогірніше в світі метро (є таке!) і по пробитому в скелі тунелю продовжує шлях угору під льодовиком Felskinn до висоти 3.500 м. А там розташований найвисотніший обертовий ресторан у світі - Mittelallailin. Швидкість обертання невелика і дозволяє за годину оглянути всі природні краси. Від ресторану віялом розходяться траси різних категорій складності. У долину можна спуститися і по «чорній», і по «червоній». Тут же знаходиться найбільша у світі крижана печера. Дуже романтично (з факелом у руках) спуститися з вершини вниз. Спуски з Felskinn і Langfluh (2.870 м) загалом відповідають червоній маркіровці. Є тут і «чорна» невелика траса над Spielboden і красива «червона» траса, що спускається з Plattjen (2.567м).
А в південній частині Швейцарії розташувалися знамениті чотиритисячники, спрямовані в синь. Значною висотою і характерним профілем вирізняється Маттергорн, який панує над усією альпійською системою країни. Тутешні траси чимось нагадують маятник. Спускаючись униз по крутій бугристій «чорній» трасі, опиняєшся на роздоріжжі: ліворуч підеш - потрапиш у долину Le Chable і вийдеш на один із найкращих у світі спусків протяжністю 15 км з перепадом висот 2.530 м. А праворуч підеш - потрапляєш на швидкісну трасу крутішу. Верб'є таких гірськолижних спокус по своїх схилах розсипав багато. Для екстремалів і цілинників існує район Mont Gele, а для менш впевнених у собі - «червоно-сині» спуски La Chaux.
Елітні Французькі Альпи
Останній пункт нашої подорожі Альпами - Франція, курорти якої по праву вважаються елітними. Невипадково європейський бомонд і досвідчені лижники обирають французькі курорти для отримання одночасно трьох задоволень: веселощів, відпочинку та адреналіну. На гірськолижній карті світу Франція посідає особливе місце. 80 найбільших центрів зимового спорту здатні прийняти одночасно мільйон туристів.
Французькі Les 3 Valles - одне з гірськолижних чудес. Відома гірськокурортна зв'язка - Куршевель - Мерібель - Валь-Торанс - є лижною Меккою. 295 гірськолижних трас обплітають район знаменитих Трьох Долин. Тут прокладено «сині», «червоні», «чорні» траси, розраховані на смак найвибагливіших любителів гірських лиж.
Усі курорти Труа-Валле пов'язані між собою єдиною мережею з 200 канатних доріг. Про перебування на курортах говорять лише у найвищих ступенях. Це просто фантастика для гірськолижників! Тут не катаєшся, а завойовуєш обширні території. У цьому й полягає унікальність Труа-Валле. Їхній головний недолік - перевантаженість у високий сезон, зокрема на початку лютого, коли у студентів починаються канікули.
Гірськолижна принада цього регіону полягає в тому, що тут здебільшого всі траси марковані. Припустимо, ви живете в Мерібелі на висоті 1.500 м. А над курортом - понад 150 км маркованих спусків. Якщо ж ви лижник-початківець, тоді варто піднятися в сектор між Roc de Fer (2.294 м) і Mont de la Chall (2.573 м). Там розташовані «сині» траси. Для досвідчених лижників підійде швидкісна Face, побудована спеціально до зимової Олімпіади-92 в Альбервілі, а також «чорний» спуск у Тогнеті.
Неподалік від Мерібеля на висоті 1.750 м є гондольний підйомник, за допомогою якого піднімаються на плато 3 Marches, звідки йдуть кілька «червоних» спусків. Де варто затриматися, так це в Mont Vallon - верхній точці долини Мерібеля. З цієї вершини йдуть дві довгі «червоні» траси - одна краща за іншу. Наприклад, можна проїхатися по «червоній» трасі Maccassin або «чорній» Sanglier. Вони не дуже страшні, як можуть здатися на перший погляд.
Один із найвисокогірніших і наймолодших курортів Європи Валь-Торанс знаходиться на висоті 2.300 м. Огляд наявних трас краще провести за годинниковою стрілкою, починаючи з Perfect (3.100 м) - тут дуже гарні «червоні» траси. Професіоналам сподобаються бугри Cascades. А от видиратися на Col (3.133 м) не варто, оскільки крутий спуск із льодовика Chaviere не принесе очікуваного задоволення. У долині Orelle особливої уваги заслуговує «чорна» траса Pierre Lory, що стартує з висоти 3.230 м. Мабуть, іншої такої в Труа-Валле немає. Найпопулярнішою місцевою зоною катання є Бельвіль, на яку припадає майже 300 км спусків. По одній із «синіх» трас лижники спускаються в Сен-Мартен (1.400 м). Відпочивши, як правило, гірськолижники піднімаються на Тогнет і, нікуди не звертаючи, довгим синім траверсом (до речі, по ньому часто їдуть із заплющеними очима) котять прямим ходом на Менюїр, розташований на висоті 1.800 м. Приємно покататися по десятках трас середньої складності (різноманітність «синьо-червоних» трас) на південно-західних схилах Менюїра. У цьому регіоні є й кілька «чорних» спусків, один із яких носить ім'я Leo Lacroix. Спуск названо на честь спортсмена, який зумів розігнатися до 100 км на годину. До речі, у далекому 1966 році це була межа швидкості. А зараз гірськолижники здатні розігнатися до 250 км на годину. Найцікавіша зона катання над Менюїром - північно-східні схили гори Masse (2.804 м). Початківцям тут робити нічого. І «червоні», і «чорні» спуски досить круті та потребують певної підготовки. Але це не перешкода для маститих гонщиків. Охочих покататися цими трасами завжди предостатньо.
Чим ще привабливі Труа-Валле? Наявністю трас off-piste, тобто немаркованих. Зовсім інші асоціації виникають при «польотах» по позатрасових спусках і диких схилах. Катання off-piste - це ідеальний варіант проїхатися по свіжому снігу, що випав уночі. У цьому регіоні існує кілька зон дикого катання: ущелина Les Avals, гірський район Lac Merlet. А чималу порцію адреналіну гірськолижники отримують у вузьких проходах, що йдуть по обидва боки від гребеня Saulire. Саме тут у березні проводяться щорічні змагання Courchevel Freeride Classic. Це подія для екстремалів. А от «червоні» траси в Creux не дуже складні, зате яке тут тепле сонце! Великою складністю вирізняються спуски в Verdons. По-справжньому ж «чорні» траси розташовані у верхній частині Siusses і M, але ближче до фінішу помітно «червоніють».
Досвідчені гірськолижники часто піддаються спокусі випробувати свою силу волі на позатрасових спусках - між 3 Marches і Mont de la Chambre, хоча в цьому районі велика небезпека сходу лавин. Тож не варто надто ризикувати - краще віддати перевагу класичним маршрутам off-piste, які створила матінка-природа над долиною Les Encombres. Гірськолижник, спускаючись з висоти 2.600 м, потрапляє прямою наводкою до найгарнішого гірського озера Лак-ду-Лу.
Обширну територію займає курорт Валь-д’Ізер, де проходять круті траси, а також курсує «червоний» поїзд, який здійснює безкоштовні поїздки між селами. Завдяки розвиненій транспортній інфраструктурі багато лижників можуть переходити з однієї гори на іншу, користуючись 135 розміченими трасами. За допомогою сучасного фунікулера гірськолижники піднімаються на вершину Беллеварда і стартують звідти по «червоних» і «чорних» трасах. На висоті 1.850 м розташований справжній рай для адреналінщиків. Тут же проходять і олімпійські траси, обладнані до зимової Олімпіади-1992 в Альбервіллі.
Незавантажені Піренеї
Звичайно, Піренеї не можуть конкурувати за функціонуючою інфраструктурою та крутістю трас з Альпами. Незважаючи на віддаленість цих гір від відомих європейських зимових курортів, вони все ж привабливі природою та «людською» незавантаженістю.
Багатьом європейцям до смаку іспанський курорт Бакейру - гарне місце зі скелями та відрогами, різноманітними трасами, розташованими на висоті від 2.500 до 1.500 м у Піренеях. Тут полюбляють кататися великими компаніями, а також займатися слаломом на «синіх» трасах або бігати на рівнинних лижах. Можливо, тому до Байкеру зачастили король Іспанії Хуан Карлос і королева Софія, відомі політичні діячі.
Значною мірою завдяки облаштованим зимовим курортам і створеній зоні безмитної торгівлі європейці добре знають, де знаходиться князівство Андорра і чим воно привабливе. Тут для гірськолижників підготовлені різноманітні траси на висоті 1.500-2.700 м.
Найвисокогірніший курорт у Піренеях - Пас-де-ла-Каса-Грау-Рож, що знаходиться на висоті 2.050-2.650 м. Тутешні широкі схили - ідеальне місце для просунутих катальників. Багато швидкісних «червоних» трас. Любителі фрірайду (вільного катання) тут знайдуть місце і для себе.
У 17 км від столиці князівства притулився курорт Сольдеу-Ель-Тартер (1.710-2.560 м). Тут на горі Tossal de la Llosada прокладена найдовша «червона» траса (8,2 км) в Андоррі. В основному «червоні» траси і в районі курорту Арінсал. А ось круті «чорні» починаються на висоті 2.800 м в районі Ордіно-Аркаліс. Складні траси прокладені в північно-східній та північно-західній частині гір (загальна протяжність 26 км). Якість снігу андоррці гарантують. Сильних же лижників приваблюють траси off-piste в регіоні La Coma.